Українська
English
#поезія
СВІЧКИ
Приречено вірити в диво,
шукати у небі сліди –
допоки тупцює ліниво
цей світ
на порозі біди.
Коли
між здобутим
і втраченим
ще довго не спиться вночі,
запізно просити пробачення
себе заклинаю:
мовчи.
Бо марно шукати союзника
у мареві, що огорта,
у світі,
де сонячна музика
цілунком
закриє вуста…
*
Вже може й майбутне настало,
та як нас
сюди занесло?
Колись
нас було дуже мало,
колись
трохи більше було.
На чорні поля Батьківщини
зірки визирають згори,
Шиплять по дорозі машини,
на вітрі
тремтять прапори.
Дмитро Лазуткін
СВІЧКИ
Приречено вірити в диво,
шукати у небі сліди –
допоки тупцює ліниво
цей світ
на порозі біди.
Коли
між здобутим
і втраченим
ще довго не спиться вночі,
запізно просити пробачення
себе заклинаю:
мовчи.
Бо марно шукати союзника
у мареві, що огорта,
у світі,
де сонячна музика
цілунком
закриє вуста…
*
Вже може й майбутне настало,
та як нас
сюди занесло?
Колись
нас було дуже мало,
колись
трохи більше було.
На чорні поля Батьківщини
зірки визирають згори,
Шиплять по дорозі машини,
на вітрі
тремтять прапори.
Дмитро Лазуткін
#поезія
СВІЧКИ
Приречено вірити в диво,
шукати у небі сліди –
допоки тупцює ліниво
цей світ
на порозі біди.
Коли
між здобутим
і втраченим
ще довго не спиться вночі,
запізно просити пробачення
себе заклинаю:
мовчи.
Бо марно шукати союзника
у мареві, що огорта,
у світі,
де сонячна музика
цілунком
закриє вуста…
*
Вже може й майбутне настало,
та як нас
сюди занесло?
Колись
нас було дуже мало,
колись
трохи більше було.
На чорні поля Батьківщини
зірки визирають згори,
Шиплять по дорозі машини,
на вітрі
тремтять прапори.
Дмитро Лазуткін
217переглядів