Карти таро не працюють на 100%, і на мою думку це нормально, бо я не знаю, що в цьому житті може бути точним на всі 100. Це був не перший і не єдиний розклад, який не програвся, але цей розклад я, мабуть, запам’ятала на все життя. Йому трохи більше чотирьох років. Зробила я його в середині лютого 22 року, за кілька днів до першої прогнозованої заходом дати вторгнення (16 лютого). Не пам’ятаю точно, як я сформулювала питання. Щось на кшталт: “Як розвиватимуться відносини між рф та Україною до кінця лютого”. Карти добре передали моє власне бачення ситуації, але не реальність. Станом на лютий 22 року я жила в парадигмі неможливості широкомасштабної війни, бо “таке неможливо у XXI ст”. Я щиро вважала всі попередження нісенітницями і після 16 лютого ще більше впевнилась у неможливості війни. І 24 лютого 22 року стало для мене шоком. Хоча я давно не живу в Україні, я тоді дуже гостро відчула, що де б я не була, мені важливо знати, що моя країна є, існує. А ще гострим було відчуття якогось глобального зламу, що все змінюється і не буде, як було. Не тільки в Україні. Що вторгнення ніби стало спусковим гачком і далі буде більше. Зараз вже вимальовується образ майбутнього, в яке крокує як мінімум західний світ і приходить розуміння, що то був за злам, який відчувався тоді майже фізично. Хоча, я можу помилятись. В цьому випадку, я навіть цього хочу. Тим більше, що я взагалі-то не екстрасенс і ніяких надзвичайних здібностей не маю. Для того, щоб читати таро достатньо середніх когнітивних здібностей. З тих пір я не зробила жодного розкладу на цій колоді. Я відчуваю образу на неї, як би інфантильно це не звучало, хоча я дуже її люблю. Колись я їй вибачу власну недалекоглядність і небажання бачити світ поза рамками власного сприйняття. А доти буду іноді діставати її зі своєї скарбнички, роздивлятись її складні сюрреалістичні образи і згадувати лютий 22-го. #війна #картитаро