Практикував тон
#практика #арт #голова #мармур #збоку #тон

30 серпня 1922 року у невеличкому селищі Новоскелюватка на Миколаївщині народився Павло Глазовий.

Павло Прокопович Глазовий — український поет-гуморист, сатирик, автор художніх творів для дітей, журналіст, перу якого належить 13 збірок гумору та сатири і 8 дитячих видань.

Його гумореcки вже стали класикою української літератури, а деякі з них були покладені навіть на ноти.

Закінчив Новомосковську педагогічну школу на Дніпропетровщині та Київський педагогічний інститут (нині ім. Драгоманова).

Після навчання працював головним редактором в журналі «Перець» та заступником головного редактора журналу «Мистецтво».

Павло Прокопович брав участь у Другій світовій війні. Пройшовши всі лихоліття війни, поет не втратив прекрасного почуття гумору, щирості серця і душевного світла. Його твори зворушують своєю душевністю, тонким гумором і поетичною майстерністю.

Пропонуємо вашій увазі одну з легендарних гуморесок Павла Глазового.

📝«Кухлик»

Дід приїхав із села, ходить по столиці.
Має гроші — не мина жодної крамниці.
Попросив він:
— Покажіть кухлик той, що з краю. —
Продавщиця:
— Что? Чево? Я нє понімаю.
— Кухлик, люба, покажіть, той, що збоку смужка.
— Да какой же кухлік здєсь, єслі ето кружка. —
Дід у руки кухлик взяв і нахмурив брови:
— На Вкраїні живете й не знаєте мови. —
Продавщиця теж була гостра та бідова.
— У мєня єсть свой язик, ні к чему мнє мова. —
І сказав їй мудрий дід:
— Цим пишатися не слід,
Бо якраз така біда в моєї корови:
Має, бідна, язика і не знає мови.

Disney перетворив пасажирів лондонського метро на героїв своїх основних франшиз.

Компанія розмістила на екранах станції Бонд-стріт зациклені ролики зі своїми персонажами.

Збоку здається, що це дзеркало, в якому синхронно проїжджає Барт Сімпсон чи Мандалорець👽

🇺🇸🤯 В католицькій школі у Міннеаполісі невідомий відкрив стрільбу по учнях та вчителях, загинули 2 дитини, 17 — отримали поранення, — CBS News

Як повідомив начальник поліції міста Брайан О'Хара, під час меси озброєний чоловік підійшов до будівлі збоку та почав стріляти з гвинтівки через вікна церкви по дітях, які сиділи в їдальні.

Загиблим було 8 та 10 років. Нападник "знешкоджений", за непідтвердженою інформацією — наклав на себе руки.

#поезія
все що у тебе є – все воно може боліти
те чого в тебе немає боліти не буде
тож позбувайся добра допоки ще літо
і не ховайся від зла бо воно повсюди

і не звертай із дороги якої не видно
і зупиняйся скрізь де знайдеш спочинок
краще обходити збоку все необхідне
краще не підбирати з дороги піщинок

«свій» і «чужий» – це слова що нічого не значать
«хочу» і «можу» – ілюзія для олімпійців
майя суцільна – усе що ти чуєш і бачиш
пік параної – біг у мішках на милицях

воля й бажання – проекції термодинаміки
смерть і життя – лиш питання сухої статистики
годі шукати на небі підказок і натяків
годі пройти вздовж межі уникаючи ризиків

все що ти маєш і любиш – усе воно буде боліти
все що вже втратив – не станеться навіть журбою
є тільки простір і час – і обидва вони відкриті
є тільки біль у тобі що минеться разом із тобою

Ю.Іздрик

Улюблена модель знову доступна до замовлення 🥰

Трендовий осінній колір 🍂

Поєднання натуральної замша та шкіри
Тш 9627 демі
Арт. 9627-1 зима

Черевики
-Натуральна замша - Італія
усередині байка
▫️зима - ( набивне хутро - 30 % овчини)
-колір - BLACK
збоку робоча блискавка
▫️підошва спереду 2,5 см
▫️позаду 3,5 см
-висота від п'яти 17 см
-об'єм краю 28-29 см
🔸Топ якість
-розміри 36-40
▫️виробництво Укрїна

🏷 3150 грн

36 = 23,5 см
37 = 24 см
38 = 24,5 см
39 = 25,2 см
40 = 26 см

...«Намастила губи салом
Та й забула втерти –
Будуть хлопці цілувати
До самої смерти»
-Ой чи будуть? -Чи не будуть?
-То вже не важливо,
Знаю я, і знають люди,
Що сало – то диво...
Соломою посмалене,
Шкірочка м’якенька
Поперчене, посолене
І дуже смачненьке…
Порізане косячком,
Збоку часничина,
Ще й чарчина з первачком,
Смачнюча картина.
Наше сало споконвіку
- Наркотичне диво
Що ще треба чоловіку?
Поїв ..-І щасливий
Чи товчене? -Чи смажене?
Печене…- Варене...
А тепер, ще й морожене,
І навіть в’ялене..
І у холод, і у спеку:
Є в графині « бренді»,
Прощавай навік, аптека…
Сало завжди в тренді...

(Таміла Панасюк)

#поезія
Що є в тобі, чого немає в інших?
Оте твоє задивлення у ніч?
Та дивна звичка десь ловити вірші,
А потім відпускати їх у вічність,
Та золота ледь видима глибокість,
Неначе сонце йде за небокрай,
Оте бажання бути трохи збоку,
Й триматись далі від великих зграй.
Що є в тобі?
Що є в тобі такого?
Що хочеться в твій простір увійти,
Й молитися невидимому богу,
Так само як це робиш часом ти,
І мріяти з тобою про дороги,
Про вітру шум, про моря глибину,
Про те як дні перетікають в роки,
І про магічну силу древніх рун,
Про ту чарівність, сховану у буднях,
У кожній з нами пройдених стежок,
Що є в тобі?
Що у тобі ще буде?
Які дива закриті на замок?
Які нові світи й нові безодні
Народжуються кожен день і мить?
Що є в тобі?
В усіх твоїх сьогодні,
Що так затишно, так чаруюче горить.

27.07. 2025
Іра Спірідонова

І знову ці безсонні, довгі ночі.
Здригався Київ в полум'ї атак.
Казились звірі, смерть дивилась в очі
І ранок на Подолі десь закляк.

І дощ гасив на поверсі пожежу.
І вітер позривав із вікон тюль,
Розкидав під під'їздами одежу
І навіть борщ порозливав з кастрюль.

Усе змішалось з попелом, бетоном.
Стояли люди збоку від машин.
Хтось був в сорочці, хтось із телефоном.
А хтось дививсь на спалений жасмин.

Він ще не встиг як треба побіліти.
Він лише перші квіти розпустив.
О, як болить, як буде ще боліти.
Мій Київ ніч пекельну пережив.

А завтра День народження у нього.
А нині дим повзе на Оболонь.
Мій Київ відбивається від злого
Й змиває кров і піт з своїх долонь.

І витирає сльози дітям, мамам.
І стримує непереможну лють.
Така ось перед святом панорама.
Цього не зможемо ніколи ми забуть.

І не пробачимо. Це в'їсться в нашу шкіру,
У наші вени, легені і кров.
Не продамо! Не зрадим свою Віру,
В якої гасло - Воля і Любов!

🖍️Галина Потопляк.

#поезія
Напевно, пережила ті роки,
Коли боялась, що про мене скажуть.
Боялась ступити не так, не так піти,
Бо люди завжди збоку щось підкажуть.

Напевно, я змінила щось в собі,
Бо вже не сперечаюсь, не доводжу.
Не слухаю наклепів та брехні,
Від долі не чекаю нагороду.

Я знаю, Бог із неба бачить все,
І Він буде судити, а не люди.
Життя нас всіх по-своєму несе,
І кожен день дає свої етюди.

Тож, часом, як зневіра дістає,
Собі нагадую - прорвуся, це не вперше.
Ціную завжди те, що в мене є,
І тих людей, на котрих можу спертись.


Марина Лавришин