50 років тому на Лівому березі стався інцидент, який міг закінчитися трагедією. Пасажирський літак СССР-87541 буквально «пірнув» у болота Осокорків.

Подія трапилася 2 червня 1976 року. Під час заходу на посадку в небі над Києвом у лайнера раптово зупинилися всі три двигуни. Екіпаж здійснив вимушену посадку з прибраним шасі на заплавних луках у районі сучасної вулиці Колекторної.

Ключові факти події:

Приземлення: Свідки згадують, що літак планував дуже тихо. Замість очікуваного вибуху люди побачили велетенський фонтан бризок — літак залишився цілим посеред болота.

Евакуація: Рятувальники вивозили пасажирів на надувних човнах. Попри небезпеку, ніхто не постраждав.

Причина: Комісія встановив, що двигуни зупинилися через помилку бортмеханіка, який під час зниження помилково перевів важелі управління в положення «стоп».

Через обмежену інформацію в офіційних медіа того часу, Київ наповнився чутками. Зокрема, містяни переповідали історію про стюардесу, яка нібито зачепила важелі управління, коли несла каву в кабіну пілотів. Насправді ж життя пасажирів врятувала майстерність командира, який зміг посадити знеструмлену машину в складних умовах.
#history_of_Kyiv #News_Kyiv #Kyiv_regionnews #Київ_Київщина #Новини_news #Kyiv

Хвилина тиші: фельдшерка розповіла, як рятують людей з-під завалів після ворожих атак

Хвилина тиші – це критично важливий захід під час аварійно-рятувальних робіт, які проводяться після ворожих атак для виявлення людей під завалами, які можуть кликати на допомогу, але їх неможливо почути за гуркотом машин. У такі хвилини на місці руйнувань повністю зупиняють роботу техніки, вимикають двигуни, припиняють розмови.

Головний майстер-сержант служби цивільного захисту, фельдшерка мобільного рятувального підрозділу ДСНС України Марія Кукла розповіла, як хвилина тиші допомагає рятувати людей. За її словами, у такі моменти надзвичайно важливо зберігати спокій.

"Хвилина тиші допомагає визначити, де знаходиться потерпілий", – каже фельдшерка.
#Новини_Україна #Новини_news_війна #Russian_Ukrainian #News_Ukraine #Новини #Новини_news #Ukrainian_news #жертви_війни

25 квітня 1942 року. Шістнадцятирічна принцеса Єлизавета заходить до реєстраційного офісу у формі герл-гайда. Британія вже три роки у вирі Другої світової. Лондон пережив бомбардування, тисячі родин втратили близьких, підлітки масово ставали до праці заради фронту.

Вона могла цього не робити.
Могла залишитися в безпеці Віндзорського замку. Ніхто б не дорікнув принцесі за «виняток».

Але вона прийшла — і зареєструвалася на службу нарівні з іншими.

Король Георг VI хотів уберегти доньку. Вона ж наполягала: привілей — це не звільнення від обов’язку, а більша відповідальність.

У 1945 році, у 18 років, Єлизавета вступила до Допоміжної територіальної служби (ATS) — жіночого підрозділу британської армії. Не для символічних фото. Не для формальностей. Вона стала курсанткою під номером 230873.

Її навчали як механіка та водійку військових вантажівок.

Принцеса — у комбінезоні, з мастилом на руках, під капотом армійської машини. Вона змінювала свічки запалювання, розбирала двигуни, кермувала авто в умовах затемнення, перевозила спорядження та поранених. Працювала поруч із дівчатами зі звичайних родин — без титулів і привілеїв.

Вона стала першою жінкою з королівської родини, яка служила у війську повноцінно.

Ці кілька місяців служби тривали недовго — війна завершилася. Але вони визначили її характер. Коли у 1952 році вона стала королевою, це була людина, яка знала, що таке обов’язок не з чуток.

Протягом 70 років правління Єлизавета ІІ демонструвала ту саму формулу, яку засвоїла підлітком:
служіння — перед комфортом,
обов’язок — перед привілеєм,
відповідальність — перед винятками.

Вона правила довше за всіх британських монархів. Через війни, кризи, зміни епох. Не відступала. Не зрікалася. Не ховалася.

І все почалося з рішення 16-річної дівчини не стояти осторонь.

Лідерство — це не корона.
Це готовність забруднити руки разом зі своїм народом.

І саме за це її пам’ятатимуть.

Розробники показали та розказали про підводний безпілотний апарат «Марічка».
Ця зброя створена щоб знищувати порти, кораблі та мости ворога.
Озвучені ТТХ наступні:
Дальність ходу - 1000 км;
Корисне навантаження - 1 000+ кг;
Швидкість — 10 км/год;
Дрон оснащений інерційною системою навігації, яка дає змогу бути дрону непомітним та велику дальність ходу;
Зроблений з матеріалу, який забезпечує непомітність;
Має тихохідні двигуни, що забезпечує безшумність ходу;
Може завмерти на шляху і знаходитись в бойовій готовності дні та тижні, після чого продовжити виконання завдання.
Наразі дрон продовжує успішно проходити випробування.

https://t.me/Ukraineaboveallelse

#історія #факт
Одинадцята заповідь капітана Рострона: Людина, яка випередила смерть
Квітнева ніч 1912 року в Північній Атлантиці була настільки тихою, що капітан пароплава «Карпатія» Артур Рострон пізніше називав її «скляною». О 00:35 радист увірвався до його каюти з новиною, яка здавалася абсурдною: «Титанік» — непотоплюване диво інженерії — тоне після зіткнення з айсбергом. Рострон, людина глибокої віри та залізної дисципліни, не витратив ні секунди на сумніви.
У ту ніч він здійснив неможливе. Рострон наказав розвернути судно, що перебувало за 58 миль від місця катастрофи, і витиснути з нього швидкість, на яку «Карпатія» ніколи не була розрахована. Він наказав вимкнути опалення в каютах та гарячу воду, щоб спрямувати кожну краплю пари в двигуни. Пароплав, чия межа була 14 вузлів, летів крізь крижані поля на швидкості 17,5 вузлів. Це було самогубство, але Рострон знав: кожна хвилина — це чиєсь життя.
На палубі розгорнулася операція, що нагадувала підготовку до штурму. Капітан наказав підготувати лебідки, нафту для заспокоєння хвиль, сітки для підйому людей та гарячу каву в усіх салонах. Він перетворив вантажне судно на плавучий госпіталь ще до того, як побачив першу рятувальну шлюпку. Коли «Карпатія» увійшла в зону айсбергів, Рострон особисто став на містку, маневруючи між крижаними горами в суцільній темряві.
О 4:00 ранку вони досягли мети. На воді гойдалися шлюпки з напівживими людьми. Рострон врятував 712 душ. Коли сонце зійшло, він побачив навколо свого судна десятки айсбергів, через які він пронісся на повній швидкості — лише диво і його професіоналізм врятували саму «Карпатію» від долі «Титаніка».
Цей скромний моряк, якого пізніше нагородили Золотою медаллю Конгресу США, ніколи не вважав себе героєм. Він просто виконав свою «одинадцяту заповідь»: коли людина кличе на допомогу, закони фізики та інструкції компанії перестають існувати. Артур Рострон залишився в тіні грандіозної трагедії, але саме його рішучість довела: масштабна катастрофа — це лише декорація для величі людського духу.

В «новейшей» ракеті Путіна «Орешник» використовуються радянські деталі часів Юрія Гагаріна .
Експерти знайшли лампи, гироскопи та інші компоненти минулого століття.
Наші джерела в Кремлі кажуть, що : Путін керується принципом «радянське значить найкраще» .
За його наказом провели інспекції музеїв і заводів, щоб знайти все, що «можна застосувати сьогодні».
із окупованого Гуляйполя вилучили знамениту тачанку батька Махна — колеса підуть на складання нових танків 🛞;
з радянських тракторів зняли гусениці для модернізації «Орешника» і бронетехніки ;
кермові ручки від старих «Союзів» пішли в нові дрони;
з трамваїв і військових літаків вилучають двигуни для «унікальних» ракет ;
старі конденсатори й лампи — у всі системи управління.
Виходить, що «новітня зброя» Кремля — радянське імпортозаміщення в дії, яке одночасно лякає опонентів і рятує радянську спадщину .

https://t.me/Ukraineaboveallelse

Найкращі бігуни світу вирушають до Таллахассі, штат Флорида, на 46-й Чемпіонат світу з легкоатлетичного кросу в суботу, 10 січня 2026 року. Це знаменує довгоочікуване повернення заходу на територію США вперше за понад 30 років!
#спорт #спорт_sports #Brovary_sport #Броварський_спорт @Brovarysport #world_sport #athletics #Легка_атлетика
ВСІ НОВИНИ СПОРТУ НА: https://t.me/brovarysport

У 1942 році офіцер Вермахту Альберт Баттель побачив вантажівки СС, що прямували до єврейського гетто, аби депортувати звідти сотні людей. Він перегородив міст озброєними солдатами й просто сказав: «Сьогодні — ні». Те, що сталося далі, змінило все.
Літня спека тиснула на Перемишль, наче її неможливо було витримати.
Німецькі прапори безсило висіли на кожній будівлі. Єврейський квартал уже багато місяців був оточений колючим дротом. І всі чудово знали, що насправді означає «переселення».
Альберт Баттель стояв того ранку на мосту через Сян, спостерігаючи, як наближається колона СС. Вантажівка за вантажівкою, двигуни ревіли, наближаючись прямо до гетто.
Йому було сорок дев’ять. Юрист до війни. Офіцер Вермахту, що зазвичай виконував накази і не висовувався.
Але цього дня в ньому щось зламалося.
Коли перша вантажівка під’їхала до мосту, Баттель підняв руку. Його солдати опустили шлагбаум.
«Міст закритий», — сказав він офіцеру СС.
Обличчя того почервоніло. «На якій підставі?»
«На моїй».
У Баттеля не було жодних підстав так діяти. Абсолютно жодних. Він зупиняв виконання офіційного наказу власного уряду.
Але він залишився на місці. І його солдати — теж.
Офіцер СС кричав, погрожував, вимагав пропустити.
Баттель не зрушив.
«Будь-хто, хто спробує перейти, буде заарештований», — спокійно сказав він.
Уявити цей момент майже неможливо. Тиша, що мала опуститися на міст. Колона СС із працюючими двигунами, заблокована німецькими ж солдатами, які направили зброю на інших німецьких солдатів.
Командиру СС нічого не залишалося. Він наказав вантажівкам розвертатися.
Але Баттель на цьому не зупинився.
Він сам сів у військову вантажівку й поїхав у гетто. У самісіньке серце того, що всі називали «єврейським кварталом».
Сім’ї сиділи по домах, чекаючи. Знаючи. Матері притискали дітей. Старі дивилися у вікна.
Баттель почав стукати у двері.
«Сідайте у вантажівку, — казав він. — Зараз».
Він завантажував десятки людей у машини Вермахту. Дідусів і бабусь, які ледве ходили. Матерів із немовлятами. Дітей, що трималися за іграшки, яких більше ніколи не побачать.
Він привіз їх до казарм Вермахту. Нагодував. Поставив охорону, щоб їх захистити.
Годинами він вивозив єврейські сім’ї з гетто під приводом «військової необхідності».
Щохвилини він ризикував бути розстріляним за зраду.
Кожне рішення могло стати останнім.
Але до ночі десятки людей, які мали б бути у вагонах смерті, спали в ліжках німецьких солдатів.
Новина вдарила по Берліну, як грім.
Генріх Гіммлер особисто заніс ім’я Баттеля до своїх картотек. Він назвав його дії «недопустимим братанням з євреями».
Його занесли в чорний список нацистської партії. Розпочали процедуру військового трибуналу. Зруйнували його кар’єру.
Баттель ніколи не вибачився. Жодного разу.
Коли хвороба змусила його залишити службу, він повернувся додому — до зруйнованого життя — але без тіні жалю.
Після війни вижилі почали його шукати. «Офіцер, який нас врятував», — казали вони. «Німець, який сказав „ні“».
У 1963 році Ізраїль вшанував Альберта Баттеля званням Праведника народів світу — найвищою нагородою для неєвреїв, які ризикували всім, аби рятувати євреїв.
Він не дожив, щоб дізнатися про це. Баттель помер у 1952 році, забутий у Німеччині, що відбудовувалася.
Він не написав жодної книги про той день. Не давав інтерв’ю. Не шукав слави.
Але те, що він зробив на тому мосту, доводить дуже важливу істину.
Сміливість — це не відсутність страху. Це вміння дивитися в обличчя неможливому й казати: «Мені байдуже».
Це коли одна людина вирішує, що накази не варті більше, ніж людські життя.
Це вміння підняти голову, коли всі інші її опускають.
У світі, що здавався безнадійно зламаним, Альберт Баттель показав, що людяність може перемогти.
Навіть якщо на тобі неправильна форма.
Навіть якщо ти стоїш абсолютно сам.
І іноді цього достатньо, щоб змінити все.
Один міст.
Один офіцер.
Одне слово: «ні».

АТТІЛА — «БИЧ БОЖИЙ», ЯКОГО БОЯВСЯ СВІТ.

У V столітті Європу накрила тінь, від якої тремтіли імператори, палали міста й молилися цілі народи.
Його ім’я вимовляли пошепки. Його прихід означав смерть. Його назвали Flagellum Dei — Бич Божий.

ХТО ВІН БУВ НАСПРАВДІ?

Аттіла — володар гунів, кочової військової держави, що простягалася від Причорноморських степів до Центральної Європи. Він не був дикуном у сучасному сенсі: Аттіла вмів вести переговори, укладати договори, читав дипломатичні донесення й тонко маніпулював страхом.
Але саме страх був його головною зброєю.

ЗЕМЛЯ, ЯКА ПАЛАЛА ПІСЛЯ НЬОГО.

У 440–450-х роках війська Аттіли:
• спустошували Балкани;
• грабували міста Східної Римської імперії;
• знищували поселення, які відмовлялися платити данину.

Рим платив золото — тоннами. Не з поваги. З жаху.
Хроністи писали: «Трава більше не росте там, де пройшов кінь Аттіли».

ЧОМУ ЙОГО НАЗВАЛИ «БИЧЕМ БОЖИМ».

Для християнського Заходу Аттіла був не просто завойовником.
Він виглядав як кара з небес, послана за гріхи імперії:
• розклад моралі;
• корупцію;
• зраду ідеалів.

Сам Аттіла, за свідченнями сучасників, не заперечував цього образу. Він дозволяв вважати себе знаряддям Божої волі — і це паралізувало ворогів сильніше за будь-яку армію.

КАТАЛАУНСЬКІ ПОЛЯ — КРОВАВИЙ ПЕРЕЛОМ.

451 рік. Битва на Каталаунських полях (сучасна Франція).
Аттілу зупинили — але не знищили. Це була одна з найкривавіших битв античності. Гуни не програли остаточно. Вони відійшли, зберігши силу й страх.

СМЕРТЬ, ГІДНА ЛЕГЕНДИ.

453 рік. Аттіла помер раптово — не в бою, а в шлюбну ніч.
За найпоширенішою версією — від внутрішньої кровотечі після бенкету. Без героїзму. Без ворога. Ніби сама доля вирішила, що його час вичерпано.
Поховання Аттіли — таємниця. За легендою, тих, хто його хоронив, убили, щоб ніхто ніколи не знайшов могилу Бича Божого.

СПАДЩИНА СТРАХУ.

Імперія гунів розпалася майже одразу після його смерті.
Але ім’я Аттіли пережило століття.
Для одних — варвар. Для інших — геніальний воєначальник. Для середньовічної Європи — нагадування, що жодна імперія не вічна.

Аттіла не просто нищив міста. Він ламав віру людей у безсмертя Риму. І саме за це його запам’ятали як БИЧ БОЖИЙ.

Сьогодні золотий ювілей святкує відома голлівудська зірка, акторка та модель родом з Києва МІЛЛА ЙОВОВИЧ, нагадує Diaspora.ua

Мілла народилася 17 грудня 1975 року у Києві. Саме тут її матір Галина Логінова, яка тоді була акторкою кіностудії Довженка у Києві, зустріла свого чоловіка Богі Йововича, студента Київського медичного інституту, та народила Міллу. Згодом родина перебралися до Дніпра (тоді - Дніпропетровська).

В січні 1981 року Мілла з матір'ю емігрували з СРСР. Спершу родина Йовович жила у Лондоні, а потім переїхала в Лос-Анджелес, США. Й хоча на момент переїзду Міллі виповнилося лише 5 років, вона може говорити українською та знає українські народні пісні.

У Лос-Анджелесі Мілла дуже рано - в одинадцять років - почала кар'єру моделі. З підліткового віку вона також займалася вокалом, грою на фортепіано та електрогітарі, у 15 років ознайомилася із звукозаписом. Усього Мілла записала два альбоми. Цікаво, що у першому з них, "The Divine Comedy", є українська народна пісня «Ой у гаю, при Дунаю» у її виконанні. У 1993 р. її «Пісня Чужинця» (The Alien Song) стала саундтреком до фільму «Під кайфом у сум'ятті». Тож всі дані для вдалої музичної кар'єри Мілла, поза сумнівом, мала.

Однак головною пристрастю та справою її життя став кінематограф. Вже в 13-річному віці вона дебютувала у стрічці «Злиття двох місяців». Згодом знімалася в таких картинах як «Повернення до блакитної лагуни» (1991); «Каффс» (головна жіноча роль); «Чаплін» (1992); «Його гра» Спайка Лі; у телефільмі «Нічний потяг до Катманду». Найбільш знаковими, очевидно, є її ролі у фільмах її колишнього чоловіка Люка Бессона - Лілу у «П'ятому елементі» і Жанни д'Арк у «Посланниця: Історія Жанни д'Арк».

Тривалий час Мілла Йовович не виявляла чіткої україноцентричної позиції, проте зберігала ментальний зв'язок із батьківщиною, разом з матір'ю приїздила в Україну в 2005 році після Помаранчевої революції (хоча і російськомовне мистецьке середовище для неї було близьким, а поїздки до рф - частіші, ніж до України). В ході та після Революції Гідності підтримувала українців, закликала шанувальників робити пожертви до благодійних фондів допомоги українцям, що постраждали під час революції.

По мірі розгортання російської збройної агресії проти України, а особливо з початком повномасштабної російсько-української війни в 2022 р., вона все частіше пише і говорить про війну, закликає допомагати українцям. Так, 9 червня 2022 р. вона записала відео в межах проєкту "Найвідоміші українці світу", щоб підтримати українців та привернути увагу до війни: "Я хочу надіслати послання любові й підтримки українцям у цей жахливий час їхньої історії, коли націю просто розривають на шматки, коли мільйони людей тікають як біженці в інші країни; коли воїни б’ються з навалою так відважно. Я хочу вам сказати: ми бачимо вас, ми молимося за вас і ми любимо вас. І ми вдячні вам за те, що ви боретеся за свою свободу".

Восени 2022 р. голлівудська зірка емоційно відреагувала на ракетні обстріли столиці та інших міст України 10 жовтня 2022 р., написавши в своєму інстаграмі: "Моя рідна Україна сьогодні зазнала численних ракетних ударів. На вулицях колись мирних міст, якими я гуляла й красою яких милувалася, лежать мертві мирні жителі. Я спустошена руйнуваннями і не можу уявити, яке горе переживає зараз мій народ. Я можу лише сказати їм, що моє серце з ними. І воно розбивається їхнім горем. І я хочу, щоб вони знали, що я з ними... сьогодні я маю стояти на боці своєї батьківщини та горювати разом з нею. Я розділяю смуток разом з народом України". До цього допису Мілла додала гештег #СлаваУкраїні

Diaspora.ua 2019-2022