#подорожі
На Поділлі, у селищі Меджибіж, над берегами річок Південний Буг і Божок височить давній Меджибізький замок.
Фундамент майбутньої твердині був закладений ще в ХІІІ ст., аби захистити населення від татаро-монгольських нападників.

Кілька фактів про замок:
1.Тривалий час він був неприступним.Річка і болотиста місцевість, високі мури, міцні стіни, шириною до 4 м,надійно захищали місцевий люд від ворогів.
2.Замок двічі захоплювали та частково знищували: у 1672 р. під час тривалої облоги та обстрілів турки пошкодили фортеці і стіни. Вдруге замок постраждав під час Другої світової війни.
3. Ще одна назва замку- “Білий лебідь”.За часів російської імперії тут проводили реставрацію, стіни побілили вапном,тож відображення споруди у річці нагадувало білого птаха.
4.Фортеця складається з кількох будівель:палацу, Лицарської,Північної та Офіцерської веж,на подвір’ї є церква святого Миколая
5.З фортецею пов’язано багато легенд.Одна з них розповідає про панну-дружину одного з власників, що блукає замком вночі.

Більше культурного та історичного контенту в групі телеграм, заходьте: https://t.me/chat_ua_communion

Нещодавно на аукціоні в інтернеті мені трапилась книжка "Кремінь" Григорія Сагайдака. Я вирішила її купити і прочитати, бо в інтернеті його віршів я не знайшла, а земляк все ж таки)
Трохи про автора з Вікипедії

Григорій Іванович Сагайдак народився10 лютого 1925 року в с. Вигурівщина — український поет, педагог, краєзнавець, громадський діяч, дисидент.

Під час Другої Світової війни був вивезений на примусові роботи до Німеччини. За спробу втечі відбував з 1942 по 1945 рік покарання в концтаборі Маутхаузен.
З 1945 по 1949 рік служив у лавах Радянської Армії за кордоном (Австрія, Угорщина, НДР).
Після демобілізації працював на підприємствах міста Києва та навчався в Київському державному університеті на філологічному факультеті.
Після закінчення в 1970 році університету працював учителем у школі – викладав мову та літературу.

Займався літературною діяльністю – писав вірші, прозові твори, а також краєзнавчі нариси.
Публікувався в періодичних виданнях, у збірниках «Боян» та «З облоги ночі». Окремими книгами вийшли романи «Горицвіт із попелу» та «Кремінь».
Був прийнятий до Спілки письменників України.

У 1960-1970 роки Григорій Сагайдак збирав у себе вдома національно свідому молодь, де спільно читали та обговорювали історію України Грушевського, Аркаса, самвидав Івана Дзюби «Інтернаціоналізм чи русифікація?». Належав до проводу підпільної патріотичної групи. Був репресований.

Григорій Іванович Сагайдак протягом багатьох років займався активною громадською роботою, був членом Конгресу української інтелігенції та заступником голови Товариства репресованих Ватутінського району міста Києва.

Помер Григорій Іванович Сагайдак 23 жовтня 2005 року, похований на Лісовому кладовищі Києва.

МАТЕРИНСЬКА МОЛИТВА ЗА СИНА, ЯКИЙ ОБОРОНЯЄ УКРАЇНУ, ДО СВЯТИТЕЛЯ СОФРОНІЯ У ЧАС РОСІЙСЬКО-УКРАЇНСЬКОЇ ВІЙНИ

О, святитель Софронію, ревний заступнику душ наших, у ці дні темряви, коли серце матері горює, звертаюся до тебе з благаннями і сльозами, за сина, котрий несе на своїх плечах оборону України. Ти, чий дух насичений вірою і благодаттю, прошу, підтримай його в час випробувань і небезпек. Щедро пролий на його душу світло Христового вчення, щоб він, обранець, гідно проніс у серці вогонь і любов до України, стояв непохитно перед лицем ворогів своїх. Нехай його кроки будуть наповнені твердістю, а душа освітлена незгасаючою вірою в перемогу.

Святителю Софронію, почуй молитви матері стривоженої, обійми душу сина-воїна теплом материнської молитви. Нехай його життя буде світлом серед темряви, охорони, збережи та поверни додому – цілим і неушкодженим. Амінь.
-------------

СВТ. СОФРОНІЯ, ПАТР. ЄРУСАЛИМСЬКОГО

Св. Софронія (560-638) вибрали на патріаршество (634-638) у час, коли піднялася єресь монотелетів-єдиновольників, які твердили, що в Особі Христа у двох Його природах, Божій і людській, є одна воля і одна дія. Тій єресі протистояв Софроній, Патр, єрусалимський, який, зі бравши помісний собор, прокляв єресь єдино-вольників і розіслав усюди листи, які на 6-му Вселенському соборі читали, і святі отці прийняли як правовірне.

Тоді були, з допусту Божого, нашестя варварів на Сирію і Палестину; вже не персів, а магометян, які спершу Дамаск взяли, тоді обсіли Єрусалим і 2 роки його здобували. Зазнало поразки від них в Сирії грецьке воїнство. Патр. Софроній із християнами замкнувся у місті. Коли закінчувався 2-ий рік облоги, змушені були християни віддати себе ворогамі відчинити їм місто. Але спершу Патр. Софроній послав до кн. агарянського Умара, укладаючи з ним мирні договори: у них було зазначено, аби християнській вірі і Церкві не було ніякого насилля і образи. Умар підступно обіцяв, а коли ворота були відчинені, одягнувся у власяницю, увійшов і питав, де церква Соломонова. Св. Софроній назустріч йому вийшов і умовляв князя одягтися по-княжому. Отак Єрусалим взяли агаряни, і християнство важким рабством пригнітили. Князь не дотримався договорів, став чинити біду християнам. Бачачи це, св. Софроній ридав і молився, аби Бог взяв душу його. І почутий був скоро.

З відривного календаря «З вірою в душі» за 11 березня.
----------------