Українська
English
У ніч з 15 на 16 червня 1920 р. більшовики розстріляли в Одесі 63 людини в рамках політичного терору.
У лютому 1920 року більшовикам вдалося захопити владу в Одесі. Щоб закріпитися в місті та запобігти відновленню української державності, їм треба було фізично та морально знищити симпатиків й учасників українського національного руху. Місцева газета «Вісті Одеського губерніального революційного комітету» від 22 лютого повідомляла таке: «Нині у в’язниці немає жодного в’язня. Днями прибуде перша партія зі 150 осіб…». Відтоді репресії, терор стали нормою, в’язниці заповнилися тисячами людей.
Придушення відкритого і прихованого спротиву режиму в регіоні здійснювала Одеська губернська надзвичайна комісія (ОГНК) чи губЧК. На своїх засіданнях члени комісії вирішували долю усіх, кому не пощастило потрапити в поле зору місцевих чекістів.
У травні 1920-го відбулося посилення терору. Сприяли цьому економічна криза та ситуація на фронті. У квітні-травні наступ українського та польського військ на Київ спричинив викриття в Одесі «підпільних організацій, що мали на меті повалення радянської влади».
«4-й всеукраїнський з’їзд Рад застерігає робітників та селян проти зрадницького гасла «Українська Народна Республіка», який є лише прикриттям для підкорення України міжнародному капіталу та українській шовіністичній буржуазії…, – пишуть «Вісті» від 3 червня. – Третя УНР, яку обіцяє нині Петлюра, є лише прикриттям для утвердження в Україні ненависної влади польських шляхтичів».
В Одесі оголошено надзвичайний стан, влада переходить від обраних рад до ревкомів (революційних комітетів). Пояснювалося це тим, що в місті та повіті «контрреволюційні» змови стають масовими.
17-18 травня одеська губЧК розглядає справу про «підпільну петлюрівську організацію». Відлік осіб, розстріляних більшовиками у справі, відкрили Георгій Тютюнник, Володимир Маковський, Микола Солчинський, Галина Чижевська, Михайло Клик. Їм інкримінували намір підняти повстання в Одесі та повіті проти радянської влади. Кількість обвинувачених не відповідала пропагандистським завданням, тому наприкінці травня було сфабриковано нову справу для розгортання широкомасштабної кампанії проти «петлюрівського руху». Фактично, для проведення антиукраїнського терору.
До середини червня було заарештовано 170 осіб у справі № 2575. Це були переважно члени «Просвіти» та ті, хто на час облави перебував у її книгарні, а також «дрібні спекулянти» та «колишні члени РКП(б)». Серед заарештованих опинилися люди різного віку, національності та соціального статусу.
14 червня 1920-го колегією Одеської губЧК у складі Станіслава Реденса, Макса Дейча, Леоніда Заковського винесено вирок заарештованим у справі «підпільної петлюрівської організації». До розстрілу засудили 63-х осіб, 48 осіб відправили до концтабору, інших – відпустили.
У ніч з 15 на 16 червня 1920 року вирок було виконано.
Серед жертв розстрілів було чимало членів одеської «Просвіти». Також однією з центральних фігур, навколо якої розкручували обвинувачення був Анатолій Усаневич (одесит, служив у 1919 році в УГА). За "зв'язок" із ним розстріляли Олександра Горобача, Івана Церра, Бограта Гозалова, Ольгу Розе, Лаврентія Конька, яких звинувачували у зв’язках із Усаневичем і які на допитах не навели жодних фактів про існування «підпільної організації». Абраму Рейфману, Шай Мільтеру інкримінували виготовлення фальшивих документів «агентам Петлюри». Фактів підтвердження цього не було наведено. Костянтина Сіренка розстріляли як секретаря «Просвіти».
За звинуваченням у причетності до міфічної «підпільної петлюрівської організації» протягом 1920 року лише в Одесі було розстріляно понад двісті людей. Загалом за цей рік у губернії було розстріляно понад півтори тисячі осіб, імена яких вдалося встановити дослідникам.
У січні-лютому 1921 р., інспектуючи губернію, чиновник Д. Приходько звітував ВУЦВК: «українці Одеси бояться зізнатися в тому, що вони українці...без розбору розстріляно 70 членів «Просвіти».
У лютому 1920 року більшовикам вдалося захопити владу в Одесі. Щоб закріпитися в місті та запобігти відновленню української державності, їм треба було фізично та морально знищити симпатиків й учасників українського національного руху. Місцева газета «Вісті Одеського губерніального революційного комітету» від 22 лютого повідомляла таке: «Нині у в’язниці немає жодного в’язня. Днями прибуде перша партія зі 150 осіб…». Відтоді репресії, терор стали нормою, в’язниці заповнилися тисячами людей.
Придушення відкритого і прихованого спротиву режиму в регіоні здійснювала Одеська губернська надзвичайна комісія (ОГНК) чи губЧК. На своїх засіданнях члени комісії вирішували долю усіх, кому не пощастило потрапити в поле зору місцевих чекістів.
У травні 1920-го відбулося посилення терору. Сприяли цьому економічна криза та ситуація на фронті. У квітні-травні наступ українського та польського військ на Київ спричинив викриття в Одесі «підпільних організацій, що мали на меті повалення радянської влади».
«4-й всеукраїнський з’їзд Рад застерігає робітників та селян проти зрадницького гасла «Українська Народна Республіка», який є лише прикриттям для підкорення України міжнародному капіталу та українській шовіністичній буржуазії…, – пишуть «Вісті» від 3 червня. – Третя УНР, яку обіцяє нині Петлюра, є лише прикриттям для утвердження в Україні ненависної влади польських шляхтичів».
В Одесі оголошено надзвичайний стан, влада переходить від обраних рад до ревкомів (революційних комітетів). Пояснювалося це тим, що в місті та повіті «контрреволюційні» змови стають масовими.
17-18 травня одеська губЧК розглядає справу про «підпільну петлюрівську організацію». Відлік осіб, розстріляних більшовиками у справі, відкрили Георгій Тютюнник, Володимир Маковський, Микола Солчинський, Галина Чижевська, Михайло Клик. Їм інкримінували намір підняти повстання в Одесі та повіті проти радянської влади. Кількість обвинувачених не відповідала пропагандистським завданням, тому наприкінці травня було сфабриковано нову справу для розгортання широкомасштабної кампанії проти «петлюрівського руху». Фактично, для проведення антиукраїнського терору.
До середини червня було заарештовано 170 осіб у справі № 2575. Це були переважно члени «Просвіти» та ті, хто на час облави перебував у її книгарні, а також «дрібні спекулянти» та «колишні члени РКП(б)». Серед заарештованих опинилися люди різного віку, національності та соціального статусу.
14 червня 1920-го колегією Одеської губЧК у складі Станіслава Реденса, Макса Дейча, Леоніда Заковського винесено вирок заарештованим у справі «підпільної петлюрівської організації». До розстрілу засудили 63-х осіб, 48 осіб відправили до концтабору, інших – відпустили.
У ніч з 15 на 16 червня 1920 року вирок було виконано.
Серед жертв розстрілів було чимало членів одеської «Просвіти». Також однією з центральних фігур, навколо якої розкручували обвинувачення був Анатолій Усаневич (одесит, служив у 1919 році в УГА). За "зв'язок" із ним розстріляли Олександра Горобача, Івана Церра, Бограта Гозалова, Ольгу Розе, Лаврентія Конька, яких звинувачували у зв’язках із Усаневичем і які на допитах не навели жодних фактів про існування «підпільної організації». Абраму Рейфману, Шай Мільтеру інкримінували виготовлення фальшивих документів «агентам Петлюри». Фактів підтвердження цього не було наведено. Костянтина Сіренка розстріляли як секретаря «Просвіти».
За звинуваченням у причетності до міфічної «підпільної петлюрівської організації» протягом 1920 року лише в Одесі було розстріляно понад двісті людей. Загалом за цей рік у губернії було розстріляно понад півтори тисячі осіб, імена яких вдалося встановити дослідникам.
У січні-лютому 1921 р., інспектуючи губернію, чиновник Д. Приходько звітував ВУЦВК: «українці Одеси бояться зізнатися в тому, що вони українці...без розбору розстріляно 70 членів «Просвіти».
У ніч з 15 на 16 червня 1920 р. більшовики розстріляли в Одесі 63 людини в рамках політичного терору.
У лютому 1920 року більшовикам вдалося захопити владу в Одесі. Щоб закріпитися в місті та запобігти відновленню української державності, їм треба було фізично та морально знищити симпатиків й учасників українського національного руху. Місцева газета «Вісті Одеського губерніального революційного комітету» від 22 лютого повідомляла таке: «Нині у в’язниці немає жодного в’язня. Днями прибуде перша партія зі 150 осіб…». Відтоді репресії, терор стали нормою, в’язниці заповнилися тисячами людей.
Придушення відкритого і прихованого спротиву режиму в регіоні здійснювала Одеська губернська надзвичайна комісія (ОГНК) чи губЧК. На своїх засіданнях члени комісії вирішували долю усіх, кому не пощастило потрапити в поле зору місцевих чекістів.
У травні 1920-го відбулося посилення терору. Сприяли цьому економічна криза та ситуація на фронті. У квітні-травні наступ українського та польського військ на Київ спричинив викриття в Одесі «підпільних організацій, що мали на меті повалення радянської влади».
«4-й всеукраїнський з’їзд Рад застерігає робітників та селян проти зрадницького гасла «Українська Народна Республіка», який є лише прикриттям для підкорення України міжнародному капіталу та українській шовіністичній буржуазії…, – пишуть «Вісті» від 3 червня. – Третя УНР, яку обіцяє нині Петлюра, є лише прикриттям для утвердження в Україні ненависної влади польських шляхтичів».
В Одесі оголошено надзвичайний стан, влада переходить від обраних рад до ревкомів (революційних комітетів). Пояснювалося це тим, що в місті та повіті «контрреволюційні» змови стають масовими.
17-18 травня одеська губЧК розглядає справу про «підпільну петлюрівську організацію». Відлік осіб, розстріляних більшовиками у справі, відкрили Георгій Тютюнник, Володимир Маковський, Микола Солчинський, Галина Чижевська, Михайло Клик. Їм інкримінували намір підняти повстання в Одесі та повіті проти радянської влади. Кількість обвинувачених не відповідала пропагандистським завданням, тому наприкінці травня було сфабриковано нову справу для розгортання широкомасштабної кампанії проти «петлюрівського руху». Фактично, для проведення антиукраїнського терору.
До середини червня було заарештовано 170 осіб у справі № 2575. Це були переважно члени «Просвіти» та ті, хто на час облави перебував у її книгарні, а також «дрібні спекулянти» та «колишні члени РКП(б)». Серед заарештованих опинилися люди різного віку, національності та соціального статусу.
14 червня 1920-го колегією Одеської губЧК у складі Станіслава Реденса, Макса Дейча, Леоніда Заковського винесено вирок заарештованим у справі «підпільної петлюрівської організації». До розстрілу засудили 63-х осіб, 48 осіб відправили до концтабору, інших – відпустили.
У ніч з 15 на 16 червня 1920 року вирок було виконано.
Серед жертв розстрілів було чимало членів одеської «Просвіти». Також однією з центральних фігур, навколо якої розкручували обвинувачення був Анатолій Усаневич (одесит, служив у 1919 році в УГА). За "зв'язок" із ним розстріляли Олександра Горобача, Івана Церра, Бограта Гозалова, Ольгу Розе, Лаврентія Конька, яких звинувачували у зв’язках із Усаневичем і які на допитах не навели жодних фактів про існування «підпільної організації». Абраму Рейфману, Шай Мільтеру інкримінували виготовлення фальшивих документів «агентам Петлюри». Фактів підтвердження цього не було наведено. Костянтина Сіренка розстріляли як секретаря «Просвіти».
За звинуваченням у причетності до міфічної «підпільної петлюрівської організації» протягом 1920 року лише в Одесі було розстріляно понад двісті людей. Загалом за цей рік у губернії було розстріляно понад півтори тисячі осіб, імена яких вдалося встановити дослідникам.
У січні-лютому 1921 р., інспектуючи губернію, чиновник Д. Приходько звітував ВУЦВК: «українці Одеси бояться зізнатися в тому, що вони українці...без розбору розстріляно 70 членів «Просвіти».
14переглядів
