#особистості
ВАСИЛЬ СТУС - ВОЇН І ПОЕТ.
ДІТИ ГЕНІЇВ - БІОЛОГІЧНІ ТА МЕНТАЛЬНІ. ВІРШІ, ЯКИМИ МОЛЯТЬСЯ. ПІД ШКІРОЮ.
https://youtu.be/e_VnMWZ83lk?si=tgKE06qyjHCwi3Ez

Наші класики...💙💛 Видатний пейзажист зі Слобожанщини Сергій Васильківський (1854-1917). "Спекотний полудень"☀☀

Додому...⛅️ Художник з Хмельниччини Василь Ганжуга (1950-2020)💙💛

#тварини #світ
🕊 Село Власівка на Полтавщині називають «лелечою столицею». Щороку сюди прилітає понад десяток пташиних родин, а гнізда тут з’явилися ще понад пів століття тому. Нині у селі — 12 гнізд, однак зараз вже близько 70 лелек готуються до відльоту.

«Знаєте, як приємно, коли весна, коли вони прилітають, просто душа радіє. І так сумно, коли вони вже оце зараз осінь і вони готуються відлітати» — розповідає Василь Лютик.
Детальніше про це — у матеріалі: https://suspilne.media/poltava/1083779-na-koznij-vulici-gnizda-selo-n...

8 серпня 1919 року загинув отаман Дмитро Соколовський, один із керівників повстанського руху проти більшовиків на Волині, Київщині та Поділлі.

Народився в селі Горбулів на Житомирщині. Учасник Першої світової війни, прапорщик російської армії. Деякий час викладав у місцевій українській гімназії, заснованій родиною Соколовських.

У повстанському русі брали участь його брати Олексій, Василь, Степан, сестра Олександра (отаманша Маруся) та батько Тимофій.

Активну боротьбу з більшовиками розпочав на початку 1919-го, після загибелі Олексія. Сформував повстанську бригаду, яка налічувала до 8 тисяч селян. Контролював значну частину Радомисльського повіту, в селах якого були сформовані козацькі сотні. Завдяки організаційному апарату та вдалій системі оповіщення селяни займалися власним господарством і збиралися тільки за потреби.

Загони Дмитра Соколовського громили більшовицькі відділи, руйнували залізничні колії. Здобули чимало зброї, мали на озброєнні кулемети і навіть гармати. Як згадував Микола Фещенко-Чопівський, «зброя була похована, кулемети, густо наоливлені, переховувалися у криницях, гармати в річці Тетереві у Кам’янім Броді. Селяни займались своєю працею і на поклик свого отамана протягом кількох годин творили армію.

Вояки Соколовського "як вихрі, перекидались від м. Бишова на Київщині до Новограда-Волинського на заході, і з півночі од с. Кухарів до Корніна на південь. Бойовий район ... отамана розлягався на 150 верст в довжину і на 75 верст щодо ширини. Тут отамана всі знали, надзвичайно шанували, та допомагали - хто чим міг" - зазначала газета "Трудова громада" 21 серпня 1919 р.

4 квітня 1919-го Раднарком у Харкові оголосив отамана поза законом. Однак спрямовані для розгрому повстанців полки нічого не могли вдіяти.

🕯Убитий у гімназії пострілом через вікно зрадником-односельцем (до речі - кумом Соколовського), який спокусився на обіцяну більшовиками винагороду у 7 мільйонів карбованців (його незабаром спіймали і забили до смерті).

Після вбивства брата прапор боротьби підняла 16-річна сестра Олександра, яка стала відома під іменем "Отаман Маруся".

Могила отамана у селі Корчівка на Житомирщині 90 років зберігалася в таємниці, лише в 2010-му на ній встановлено пам’ятний знак.

#мичтецтво
Василь Чегодар
Літній натюрморт
1971

Є в Україні таке ємке слово. Його радо й завзято повторюють іноземці за столом: Bud’mo!

Хоч і не розуміють ні хрєна!

Воно не перекладається!

Це навіть не «паляниця». Це якась окрема хромосома з ДНК.

Будьмо! Будьмо - це про те, що ми є, були і будемо. Це про те, що нас не вбити. Про те, що ми не скоримося ніколи й нікому. А радше загинемо, але не здамося.

Будьмо - це воля, це Січ. Це вічний гул і вітер Дикого Степу!

Будьмо! - це УКРАЇНА! Це вишиванки, й хрущі над вишнею. Це наші старі кладовища і давні могили. Це Голодомор і колективізація. Це Червона рута і Стус, і Григір Тютюнник. Тарас, Леся, Франко. Жадан і Іздрик, Козак-Систем. Драч, Павличко і Вінграновський. Червона калина. Це - Мазепа і Мотря. Богдан і Петлюра. Це - тіні забутих предків. Це Василь Симоненко і Ліна Костенко. Василь Стефаник і Нечуй Левицький.

Будьмо - це мис Тарханкут і Карпати. Харків і Суми, і Полтава. І Коктебель! Лузанівка і Пересипський міст…

Будьмо, це коли - ой, на горі, та й женці жнуть! І десь там Галя несе воду. І хлопці розпрягають коней. І сорочку мати вишила мені. Червоними і чорними нитками…

І під копитом камінь тріснув…

Будьмо - це донати і безпілотники.

Будьмо - це окопні свічки і камуфляжні сітки.

Будьмо - це тюльпани й хризантеми на останній дорозі Воїна. Будьмо - це українські прапори над гробками.

Будьмо - це наші нерви й наші діти, й собаки в «двох стінах» під час повітряних тривог, це - наші сльози, наша гідність, честь і гонор.

Будьмо - це лелеки, що вертають навесні з вирію до свого гнізда, до свого дому. І F-16 - з лелеками… чи дай, Боже, й раніше !!!🙏

Будьмо - це вранці лугом, босими ногами… І зелені лини в ятері, що переливаються проти сонця. І мед, що зі щільників тече по ліктях… і дідова коса, що дзвенить від мантачки на світанку, ще до роси…

Будьмо, це бабині вареники з капустою

Будьмо, це - знов зозулі голос чути в лісі… І білий сніг на зеленому листі…

Будьмо - це Ми! Ми - будьмо!

БУДЬМО! БУДЬМО НАВіКИ, БРАТИ І СЕСТРИ - УКРАЇНЦІ !!!🙏🇺🇦(heart)(blue_heart)(yellow_heart)

#поезія
Гойдається вечора зламана віть,
як костур сліпого, що тичеться в простір
осінньої невіді. Жалощів брості
коцюрбляться в снінні — а дерево спить.
Гойдається вечора зламана віть
туга, наче слива, рудою налита.
О ти всепрощальна, о несамовита
осмутами вмита твоя ненасить.
Гойдається вечора зламана віть,
і синню тяжкою в осінній пожежі
мій дух басаманить. Кінчилися стежі:
нам світ не належить — бовваном стоїть.
Шалена вогненна дорога кипить.
Взялась кушпелою — обвітрені крони всю душу
обрушать у довгі полони,
і згадкою — вечора зламана віть.
І сонце — твоє, простопадне — кипить.
Тугий небокрай, погорбатілий з люті
гірких дорікань. О піддайся покуті
самотності! (Господи, дай мені жить!)
Удай, що обтято дорогу. Що спить
душа, розколошкана в смертнім оркані
високих наближень. На серця екрані
гойдається вечора зламана віть.
Гойдається вечора зламана віть,
неначе розбратаний сам із собою.
Тепер, недоріко, подайсь за водою
(а нишком послухай: чи всесвіт — не спить?).
Усесвіт — не спить. Він ворушиться, во-
втузиться, тузаний хвацько під боки
мороками спогадів. Луняться кроки,
це, Господи, сяєво. Це — торжество:
надій, проминань, і наближень, і на-
вертань у своє, у забуте й дочасне.
Гойдається павіть, а сонце — не гасне
і грає в пожежах мосяжна сосна.
Це довге кружляння — над світом і під
кошлатими хмарами, під багряними
торосами замірів. Господи, з ними
нехай порідниться навернений рід
отой, що принишк попід товщею неб —
залізних, із пластику, шкла і бетону.
Надибую пісню, ловлю їй до тону
шовкового голосу (зацний погреб).
Поорана чорна дорога кипить
нема ні знаку — од прадавнього шляху.
Сподоб мене, Боже, високого краху!
Вільготно гойдається зламана віть.

Василь Стус

🇺🇦🤼‍♂️Українські борці греко-римського стилю здобули 4 медалі на Grand Prix of Germany 2025 у Дортмунді🇩🇪:

🥈«Срібло»: Ізет Бекіров (72 кг).
🥈«Срібло»: Микола Гавричкін (55 кг).
🥉«Бронза»: Дмитро Васильєв (72 кг).
🥉«Бронза»: Артур Політаєв (77 кг).

👏Вітаємо наших медалістів, їх особистих наставників та тренерів збірної України з успішним виступом та завойованими нагородами!
#world_sport #спорт @sports #Український_спорт #Ukrainian_sport #спорт_sports #Brovarysport #Броварський_спорт
ВСІ НОВИНИ СПОРТУ НА: https://t.me/brovarysport

#поезія
Ми брехні завжди легше вірим,
Бо у правди крутіша путь.
Важко бути з собою щирим,
А нещирим не хочу буть.

Можна, звісно, плекать надію
По драбині до неба сягнуть
Ліки ці пречудово діють,
Коли хочеш себе обмануть.

Безконечна і щедра уява,
Їй ні впину нема, ні меж,
А життя усміхнеться лукаво
І з драбини на землю впадеш.

Ось тоді поцілуйся з надіями
Та пошли подивитися їх,
Як під милими, рідними віями Ворухнеться і згасне сміх.


Василь Симоненко