• #особистості
    ВАСИЛЬ СТУС - ВОЇН І ПОЕТ.
    ДІТИ ГЕНІЇВ - БІОЛОГІЧНІ ТА МЕНТАЛЬНІ. ВІРШІ, ЯКИМИ МОЛЯТЬСЯ. ПІД ШКІРОЮ.
    https://youtu.be/e_VnMWZ83lk?si=tgKE06qyjHCwi3Ez
    #особистості ВАСИЛЬ СТУС - ВОЇН І ПОЕТ. ДІТИ ГЕНІЇВ - БІОЛОГІЧНІ ТА МЕНТАЛЬНІ. ВІРШІ, ЯКИМИ МОЛЯТЬСЯ. ПІД ШКІРОЮ. https://youtu.be/e_VnMWZ83lk?si=tgKE06qyjHCwi3Ez
    118views
  • Наші класики...💙💛 Видатний пейзажист зі Слобожанщини Сергій Васильківський (1854-1917). "Спекотний полудень"☀☀
    Наші класики...💙💛 Видатний пейзажист зі Слобожанщини Сергій Васильківський (1854-1917). "Спекотний полудень"☀☀
    Like
    1
    56views
  • Додому...⛅️ Художник з Хмельниччини Василь Ганжуга (1950-2020)💙💛
    Додому...⛅️ Художник з Хмельниччини Василь Ганжуга (1950-2020)💙💛
    Like
    1
    41views
  • #тварини #світ
    🕊 Село Власівка на Полтавщині називають «лелечою столицею». Щороку сюди прилітає понад десяток пташиних родин, а гнізда тут з’явилися ще понад пів століття тому. Нині у селі — 12 гнізд, однак зараз вже близько 70 лелек готуються до відльоту.

    «Знаєте, як приємно, коли весна, коли вони прилітають, просто душа радіє. І так сумно, коли вони вже оце зараз осінь і вони готуються відлітати» — розповідає Василь Лютик.
    Детальніше про це — у матеріалі: https://suspilne.media/poltava/1083779-na-koznij-vulici-gnizda-selo-n...
    #тварини #світ 🕊 Село Власівка на Полтавщині називають «лелечою столицею». Щороку сюди прилітає понад десяток пташиних родин, а гнізда тут з’явилися ще понад пів століття тому. Нині у селі — 12 гнізд, однак зараз вже близько 70 лелек готуються до відльоту. «Знаєте, як приємно, коли весна, коли вони прилітають, просто душа радіє. І так сумно, коли вони вже оце зараз осінь і вони готуються відлітати» — розповідає Василь Лютик. Детальніше про це — у матеріалі: https://suspilne.media/poltava/1083779-na-koznij-vulici-gnizda-selo-na-poltavsini-nazivaut-lelecou-stoliceu/
    Like
    Love
    2
    29views
  • 8 серпня 1919 року загинув отаман Дмитро Соколовський, один із керівників повстанського руху проти більшовиків на Волині, Київщині та Поділлі.

    Народився в селі Горбулів на Житомирщині. Учасник Першої світової війни, прапорщик російської армії. Деякий час викладав у місцевій українській гімназії, заснованій родиною Соколовських.

    У повстанському русі брали участь його брати Олексій, Василь, Степан, сестра Олександра (отаманша Маруся) та батько Тимофій.

    Активну боротьбу з більшовиками розпочав на початку 1919-го, після загибелі Олексія. Сформував повстанську бригаду, яка налічувала до 8 тисяч селян. Контролював значну частину Радомисльського повіту, в селах якого були сформовані козацькі сотні. Завдяки організаційному апарату та вдалій системі оповіщення селяни займалися власним господарством і збиралися тільки за потреби.

    Загони Дмитра Соколовського громили більшовицькі відділи, руйнували залізничні колії. Здобули чимало зброї, мали на озброєнні кулемети і навіть гармати. Як згадував Микола Фещенко-Чопівський, «зброя була похована, кулемети, густо наоливлені, переховувалися у криницях, гармати в річці Тетереві у Кам’янім Броді. Селяни займались своєю працею і на поклик свого отамана протягом кількох годин творили армію.

    Вояки Соколовського "як вихрі, перекидались від м. Бишова на Київщині до Новограда-Волинського на заході, і з півночі од с. Кухарів до Корніна на південь. Бойовий район ... отамана розлягався на 150 верст в довжину і на 75 верст щодо ширини. Тут отамана всі знали, надзвичайно шанували, та допомагали - хто чим міг" - зазначала газета "Трудова громада" 21 серпня 1919 р.

    4 квітня 1919-го Раднарком у Харкові оголосив отамана поза законом. Однак спрямовані для розгрому повстанців полки нічого не могли вдіяти.

    🕯Убитий у гімназії пострілом через вікно зрадником-односельцем (до речі - кумом Соколовського), який спокусився на обіцяну більшовиками винагороду у 7 мільйонів карбованців (його незабаром спіймали і забили до смерті).

    Після вбивства брата прапор боротьби підняла 16-річна сестра Олександра, яка стала відома під іменем "Отаман Маруся".

    Могила отамана у селі Корчівка на Житомирщині 90 років зберігалася в таємниці, лише в 2010-му на ній встановлено пам’ятний знак.
    8 серпня 1919 року загинув отаман Дмитро Соколовський, один із керівників повстанського руху проти більшовиків на Волині, Київщині та Поділлі. Народився в селі Горбулів на Житомирщині. Учасник Першої світової війни, прапорщик російської армії. Деякий час викладав у місцевій українській гімназії, заснованій родиною Соколовських. У повстанському русі брали участь його брати Олексій, Василь, Степан, сестра Олександра (отаманша Маруся) та батько Тимофій. Активну боротьбу з більшовиками розпочав на початку 1919-го, після загибелі Олексія. Сформував повстанську бригаду, яка налічувала до 8 тисяч селян. Контролював значну частину Радомисльського повіту, в селах якого були сформовані козацькі сотні. Завдяки організаційному апарату та вдалій системі оповіщення селяни займалися власним господарством і збиралися тільки за потреби. Загони Дмитра Соколовського громили більшовицькі відділи, руйнували залізничні колії. Здобули чимало зброї, мали на озброєнні кулемети і навіть гармати. Як згадував Микола Фещенко-Чопівський, «зброя була похована, кулемети, густо наоливлені, переховувалися у криницях, гармати в річці Тетереві у Кам’янім Броді. Селяни займались своєю працею і на поклик свого отамана протягом кількох годин творили армію. Вояки Соколовського "як вихрі, перекидались від м. Бишова на Київщині до Новограда-Волинського на заході, і з півночі од с. Кухарів до Корніна на південь. Бойовий район ... отамана розлягався на 150 верст в довжину і на 75 верст щодо ширини. Тут отамана всі знали, надзвичайно шанували, та допомагали - хто чим міг" - зазначала газета "Трудова громада" 21 серпня 1919 р. 4 квітня 1919-го Раднарком у Харкові оголосив отамана поза законом. Однак спрямовані для розгрому повстанців полки нічого не могли вдіяти. 🕯Убитий у гімназії пострілом через вікно зрадником-односельцем (до речі - кумом Соколовського), який спокусився на обіцяну більшовиками винагороду у 7 мільйонів карбованців (його незабаром спіймали і забили до смерті). Після вбивства брата прапор боротьби підняла 16-річна сестра Олександра, яка стала відома під іменем "Отаман Маруся". Могила отамана у селі Корчівка на Житомирщині 90 років зберігалася в таємниці, лише в 2010-му на ній встановлено пам’ятний знак.
    125views
  • #мичтецтво
    Василь Чегодар
    Літній натюрморт
    1971
    #мичтецтво Василь Чегодар Літній натюрморт 1971
    44views
  • Є в Україні таке ємке слово. Його радо й завзято повторюють іноземці за столом: Bud’mo!

    Хоч і не розуміють ні хрєна!

    Воно не перекладається!

    Це навіть не «паляниця». Це якась окрема хромосома з ДНК.

    Будьмо! Будьмо - це про те, що ми є, були і будемо. Це про те, що нас не вбити. Про те, що ми не скоримося ніколи й нікому. А радше загинемо, але не здамося.

    Будьмо - це воля, це Січ. Це вічний гул і вітер Дикого Степу!

    Будьмо! - це УКРАЇНА! Це вишиванки, й хрущі над вишнею. Це наші старі кладовища і давні могили. Це Голодомор і колективізація. Це Червона рута і Стус, і Григір Тютюнник. Тарас, Леся, Франко. Жадан і Іздрик, Козак-Систем. Драч, Павличко і Вінграновський. Червона калина. Це - Мазепа і Мотря. Богдан і Петлюра. Це - тіні забутих предків. Це Василь Симоненко і Ліна Костенко. Василь Стефаник і Нечуй Левицький.

    Будьмо - це мис Тарханкут і Карпати. Харків і Суми, і Полтава. І Коктебель! Лузанівка і Пересипський міст…

    Будьмо, це коли - ой, на горі, та й женці жнуть! І десь там Галя несе воду. І хлопці розпрягають коней. І сорочку мати вишила мені. Червоними і чорними нитками…

    І під копитом камінь тріснув…

    Будьмо - це донати і безпілотники.

    Будьмо - це окопні свічки і камуфляжні сітки.

    Будьмо - це тюльпани й хризантеми на останній дорозі Воїна. Будьмо - це українські прапори над гробками.

    Будьмо - це наші нерви й наші діти, й собаки в «двох стінах» під час повітряних тривог, це - наші сльози, наша гідність, честь і гонор.

    Будьмо - це лелеки, що вертають навесні з вирію до свого гнізда, до свого дому. І F-16 - з лелеками… чи дай, Боже, й раніше !!!🙏

    Будьмо - це вранці лугом, босими ногами… І зелені лини в ятері, що переливаються проти сонця. І мед, що зі щільників тече по ліктях… і дідова коса, що дзвенить від мантачки на світанку, ще до роси…

    Будьмо, це бабині вареники з капустою

    Будьмо, це - знов зозулі голос чути в лісі… І білий сніг на зеленому листі…

    Будьмо - це Ми! Ми - будьмо!

    БУДЬМО! БУДЬМО НАВіКИ, БРАТИ І СЕСТРИ - УКРАЇНЦІ !!!🙏🇺🇦(heart)(blue_heart)(yellow_heart)
    Є в Україні таке ємке слово. Його радо й завзято повторюють іноземці за столом: Bud’mo! Хоч і не розуміють ні хрєна! Воно не перекладається! Це навіть не «паляниця». Це якась окрема хромосома з ДНК. Будьмо! Будьмо - це про те, що ми є, були і будемо. Це про те, що нас не вбити. Про те, що ми не скоримося ніколи й нікому. А радше загинемо, але не здамося. Будьмо - це воля, це Січ. Це вічний гул і вітер Дикого Степу! Будьмо! - це УКРАЇНА! Це вишиванки, й хрущі над вишнею. Це наші старі кладовища і давні могили. Це Голодомор і колективізація. Це Червона рута і Стус, і Григір Тютюнник. Тарас, Леся, Франко. Жадан і Іздрик, Козак-Систем. Драч, Павличко і Вінграновський. Червона калина. Це - Мазепа і Мотря. Богдан і Петлюра. Це - тіні забутих предків. Це Василь Симоненко і Ліна Костенко. Василь Стефаник і Нечуй Левицький. Будьмо - це мис Тарханкут і Карпати. Харків і Суми, і Полтава. І Коктебель! Лузанівка і Пересипський міст… Будьмо, це коли - ой, на горі, та й женці жнуть! І десь там Галя несе воду. І хлопці розпрягають коней. І сорочку мати вишила мені. Червоними і чорними нитками… І під копитом камінь тріснув… Будьмо - це донати і безпілотники. Будьмо - це окопні свічки і камуфляжні сітки. Будьмо - це тюльпани й хризантеми на останній дорозі Воїна. Будьмо - це українські прапори над гробками. Будьмо - це наші нерви й наші діти, й собаки в «двох стінах» під час повітряних тривог, це - наші сльози, наша гідність, честь і гонор. Будьмо - це лелеки, що вертають навесні з вирію до свого гнізда, до свого дому. І F-16 - з лелеками… чи дай, Боже, й раніше !!!🙏 Будьмо - це вранці лугом, босими ногами… І зелені лини в ятері, що переливаються проти сонця. І мед, що зі щільників тече по ліктях… і дідова коса, що дзвенить від мантачки на світанку, ще до роси… Будьмо, це бабині вареники з капустою Будьмо, це - знов зозулі голос чути в лісі… І білий сніг на зеленому листі… Будьмо - це Ми! Ми - будьмо! БУДЬМО! БУДЬМО НАВіКИ, БРАТИ І СЕСТРИ - УКРАЇНЦІ !!!🙏🇺🇦(heart)(blue_heart)(yellow_heart)
    204views
  • #поезія
    Гойдається вечора зламана віть,
    як костур сліпого, що тичеться в простір
    осінньої невіді. Жалощів брості
    коцюрбляться в снінні — а дерево спить.
    Гойдається вечора зламана віть
    туга, наче слива, рудою налита.
    О ти всепрощальна, о несамовита
    осмутами вмита твоя ненасить.
    Гойдається вечора зламана віть,
    і синню тяжкою в осінній пожежі
    мій дух басаманить. Кінчилися стежі:
    нам світ не належить — бовваном стоїть.
    Шалена вогненна дорога кипить.
    Взялась кушпелою — обвітрені крони всю душу
    обрушать у довгі полони,
    і згадкою — вечора зламана віть.
    І сонце — твоє, простопадне — кипить.
    Тугий небокрай, погорбатілий з люті
    гірких дорікань. О піддайся покуті
    самотності! (Господи, дай мені жить!)
    Удай, що обтято дорогу. Що спить
    душа, розколошкана в смертнім оркані
    високих наближень. На серця екрані
    гойдається вечора зламана віть.
    Гойдається вечора зламана віть,
    неначе розбратаний сам із собою.
    Тепер, недоріко, подайсь за водою
    (а нишком послухай: чи всесвіт — не спить?).
    Усесвіт — не спить. Він ворушиться, во-
    втузиться, тузаний хвацько під боки
    мороками спогадів. Луняться кроки,
    це, Господи, сяєво. Це — торжество:
    надій, проминань, і наближень, і на-
    вертань у своє, у забуте й дочасне.
    Гойдається павіть, а сонце — не гасне
    і грає в пожежах мосяжна сосна.
    Це довге кружляння — над світом і під
    кошлатими хмарами, під багряними
    торосами замірів. Господи, з ними
    нехай порідниться навернений рід
    отой, що принишк попід товщею неб —
    залізних, із пластику, шкла і бетону.
    Надибую пісню, ловлю їй до тону
    шовкового голосу (зацний погреб).
    Поорана чорна дорога кипить
    нема ні знаку — од прадавнього шляху.
    Сподоб мене, Боже, високого краху!
    Вільготно гойдається зламана віть.

    Василь Стус
    #поезія Гойдається вечора зламана віть, як костур сліпого, що тичеться в простір осінньої невіді. Жалощів брості коцюрбляться в снінні — а дерево спить. Гойдається вечора зламана віть туга, наче слива, рудою налита. О ти всепрощальна, о несамовита осмутами вмита твоя ненасить. Гойдається вечора зламана віть, і синню тяжкою в осінній пожежі мій дух басаманить. Кінчилися стежі: нам світ не належить — бовваном стоїть. Шалена вогненна дорога кипить. Взялась кушпелою — обвітрені крони всю душу обрушать у довгі полони, і згадкою — вечора зламана віть. І сонце — твоє, простопадне — кипить. Тугий небокрай, погорбатілий з люті гірких дорікань. О піддайся покуті самотності! (Господи, дай мені жить!) Удай, що обтято дорогу. Що спить душа, розколошкана в смертнім оркані високих наближень. На серця екрані гойдається вечора зламана віть. Гойдається вечора зламана віть, неначе розбратаний сам із собою. Тепер, недоріко, подайсь за водою (а нишком послухай: чи всесвіт — не спить?). Усесвіт — не спить. Він ворушиться, во- втузиться, тузаний хвацько під боки мороками спогадів. Луняться кроки, це, Господи, сяєво. Це — торжество: надій, проминань, і наближень, і на- вертань у своє, у забуте й дочасне. Гойдається павіть, а сонце — не гасне і грає в пожежах мосяжна сосна. Це довге кружляння — над світом і під кошлатими хмарами, під багряними торосами замірів. Господи, з ними нехай порідниться навернений рід отой, що принишк попід товщею неб — залізних, із пластику, шкла і бетону. Надибую пісню, ловлю їй до тону шовкового голосу (зацний погреб). Поорана чорна дорога кипить нема ні знаку — од прадавнього шляху. Сподоб мене, Боже, високого краху! Вільготно гойдається зламана віть. Василь Стус
    Like
    1
    136views
  • 🇺🇦🤼‍♂️Українські борці греко-римського стилю здобули 4 медалі на Grand Prix of Germany 2025 у Дортмунді🇩🇪:

    🥈«Срібло»: Ізет Бекіров (72 кг).
    🥈«Срібло»: Микола Гавричкін (55 кг).
    🥉«Бронза»: Дмитро Васильєв (72 кг).
    🥉«Бронза»: Артур Політаєв (77 кг).

    👏Вітаємо наших медалістів, їх особистих наставників та тренерів збірної України з успішним виступом та завойованими нагородами!
    #world_sport #спорт @sports #Український_спорт #Ukrainian_sport #спорт_sports #Brovarysport #Броварський_спорт
    ВСІ НОВИНИ СПОРТУ НА: https://t.me/brovarysport
    🇺🇦🤼‍♂️Українські борці греко-римського стилю здобули 4 медалі на Grand Prix of Germany 2025 у Дортмунді🇩🇪: 🥈«Срібло»: Ізет Бекіров (72 кг). 🥈«Срібло»: Микола Гавричкін (55 кг). 🥉«Бронза»: Дмитро Васильєв (72 кг). 🥉«Бронза»: Артур Політаєв (77 кг). 👏Вітаємо наших медалістів, їх особистих наставників та тренерів збірної України з успішним виступом та завойованими нагородами! #world_sport #спорт @sports #Український_спорт #Ukrainian_sport #спорт_sports #Brovarysport #Броварський_спорт ВСІ НОВИНИ СПОРТУ НА: https://t.me/brovarysport
    42views
  • #поезія
    Ми брехні завжди легше вірим,
    Бо у правди крутіша путь.
    Важко бути з собою щирим,
    А нещирим не хочу буть.

    Можна, звісно, плекать надію
    По драбині до неба сягнуть
    Ліки ці пречудово діють,
    Коли хочеш себе обмануть.

    Безконечна і щедра уява,
    Їй ні впину нема, ні меж,
    А життя усміхнеться лукаво
    І з драбини на землю впадеш.

    Ось тоді поцілуйся з надіями
    Та пошли подивитися їх,
    Як під милими, рідними віями Ворухнеться і згасне сміх.


    Василь Симоненко
    #поезія Ми брехні завжди легше вірим, Бо у правди крутіша путь. Важко бути з собою щирим, А нещирим не хочу буть. Можна, звісно, плекать надію По драбині до неба сягнуть Ліки ці пречудово діють, Коли хочеш себе обмануть. Безконечна і щедра уява, Їй ні впину нема, ні меж, А життя усміхнеться лукаво І з драбини на землю впадеш. Ось тоді поцілуйся з надіями Та пошли подивитися їх, Як під милими, рідними віями Ворухнеться і згасне сміх. Василь Симоненко
    Love
    1
    87views
More Results