Починається другий етап переозброєння повітряних сил України.
Швеція буде постачати нам свої багатоцільові винищувачі "СААБ Гріфін" на додачу до F-16 та " Міражів"

Що це означає:
- підросли нові пілоти, Харківське військово-авіаційна академія минулого року випустила достатню кількість пілотів. Це молоді люди віком до 23 років приблизно.
- по-друге це означає що щільність ПВО ворога значно впала.
- по-третє це означає що командування НАТО і стран союзників разом з Україною реалізовують план повного домінування у повітрі над територією України.
- Україна стане першою з європейських країн, яка буде використовувати одразу декілька типів літаків стандарту НАТО, це дозволить відпрацювати всі механізми взаємодії, остаточно стандартизувати озброєння.

Як це відобразиться в майбутньому:
повне домінування в повітрі, а саме така мета у союзників України, призведе до дуже швидкого знищення потенціалу армії загарбників.
Да, малі піхотні групи прийдеться і далі вишукувати по посадках, але більше ніяких колон, ніякого зосередження техніки, ніяких безпечних переправ, ніякого постачання зброї та припасів.

Все це стане можливим після остаточної анігіляції потенціалу ПВО противника, чим наразі і займається підрозділи спецпризначенців і СБУ за допомогою дронів.

Другий етап також не виключає знищення потенціалу дальніх ударів сссоссії. Почнеться справжня охота за комплексами "Іскандер".

ER ER

#оповідання #ШІ
Глава 25. Голос, що проривається

Київ.
Марія стояла перед заскленими дверима редакції. Вона не була тут з 2021-го, коли ще писала колонки про міське середовище. Тепер — інший світ. Інші теми. Інші межі.

Вона вдихнула. Вийняла з сумки блокнот, відкрила на сторінці, де було записано:
> «8 січня. Ігор. Брянка. Максим — живий. Неофіційно, але точно.»

Вона зайшла. Усередині — знайомий запах кави, паперу, старих моніторів. Ольга сиділа за своїм столом, у светрі з рукавами, закатаними до ліктів. Вона підвела очі, побачила Марію — і застигла.

— «Маріє? Ти… Ти повернулась?»

— «Не зовсім. Я прийшла. Бо маю щось, що мусить прозвучати.»

Ольга мовчки кивнула. Вони сіли в переговорній, за скляною перегородкою. Марія поклала блокнот на стіл.

— «Це — не новина. Це — свідчення. Ім’я. Людина. Він — у полоні. Його бачив Ігор, якого обміняли 8 січня. Він сказав: “Максим тримав нас. Не ламався.”»

Ольга гортала сторінки. Її пальці тремтіли. Вона зупинилась на цитаті.

— «Це сильно. Але без офіційного підтвердження — ми не можемо подати це як факт.»

— «Я не прошу сенсацію. Я прошу — голос. Один абзац. Одне ім’я. Щоб він знав, що ми не мовчимо.»

Ольга довго дивилась на Марію. Потім сказала:

— «Я напишу колонку. Від себе. Як жінка, яка чула. Як журналістка, яка не може мовчати.»

Марія кивнула. Її очі були сухі, але глибокі. Вона встала, подякувала, і вийшла — вже не просто з надією, а з дією.

*

Табір.
Максим сидів біля стіни. Артем спав, як завжди — з напіввідкритим ротом, з пальцями, стиснутими в кулак. У дверях з’явився новий — молодий, з розбитою бровою, з очима, які ще не звикли до темряви.

— «Ти новий?» — тихо запитав Максим.

— «Роман. З Херсона. Привезли вчора.»

Максим кивнув. Підійшов ближче. Простягнув шматок паперу — вирваний з упаковки медикаментів. На ньому — кілька слів, написаних олівцем, який він зберігав як талісман.

— «Це — лист. До Марії. Якщо тебе обміняють — передай. Якщо не зможеш — спали. Але не загуби.»

Роман взяв папір. Дивився довго. Потім сказав:

— «Я не знаю, чи мене обміняють. Але якщо так — я передам. Обіцяю.»

Максим усміхнувся. Ледь. Як тінь усмішки.

— «Це не для мене. Це для неї. Якщо вона знає — я витримаю.»

*

Київ.
Ввечері Марія сиділа вдома. Аліна малювала нову картину — тато на фоні сонця, мама поруч, обіймає. На екрані — колонка Ольги:

> «Ми не знаємо, де він. Але ми знаємо, що він був. І що він є. І що його чекають. Це не новина. Це — пам’ять. Це — голос, який мусить звучати.»

Марія роздрукувала текст. Склала в конверт. Написала:
> «Максиму. Якщо хтось зможе — передайте.»

Вона не знала, чи лист дійде. Але знала: він мусить бути написаний.

*

Табір.
Максим лежав. Роман спав поруч, тримаючи папір у руці. Охоронець проходив повз, не звертаючи уваги. Максим дивився в стелю. І думав:

> «Я — не тінь. Я — ім’я. І хтось його вимовив.»

Далі буде...

#поезія
Марс 687* (11.01.2024)

Я не можу повірити досі й навряд чи прийму,
Що ненависть сіктиме повітря і рватиме долі,
Що торкнувшись до квітки* хтось може зачати війну,
В буревіях руйнацій шукає хтось пристрасть хмільну
Й в золоту колісницю запріг кровожерливих коней*.

Шістсот вісімдесят сім днів сьогодні –
Вже рік Арея* ця війна триває:
Паплюжить, нищить, сіє небокраєм
Лиш смерть і втому, біль і піт холодний.
Болять серця і посивіли скроні.

На червоній планеті альбедо* відіб'є життя –
Світла мало для того, хто прагне дивитися битви.
Коли гинуть найкращі, то зоряна гасне доба*
Не лише в їхніх змучених і постарілих очах,
А й в зіницях батьків і дітей, овдовілої жінки.

Бог воєн і проклять, ще скільки візьмеш?
Ми вистоїмо всі, хоч біль троїться,
Бо наше небо, зорі та повітря,
Свободу, обрій, рубежі та мрії
Тримають ті, хто носить берці й піксель.


10.01.2024
Олеся Репа

❗️Нова загроза. "Шахеди" тепер атакують цілі, що рухаються.
Нова модель дронів з нічною камерою вперше використана для пошуку та поразки українського залізничного ешелону прямо у русі. Дрони обладнані нічною оптикою та системою наведення - із зв'язком із операторами на сотні кілометрів.
Серед уламків знайшли міні-комп'ютер Nvidia, який міг одночасно обробляти відео та визначати цілі.

Замість навчання – допити та «гуртки» зі зброєю: 16 підлітків вдалося врятувати з-під окупації
У межах ініціативи Президента України Bring Kids Back UA вдалося вивезти з тимчасово окупованих територій 16 українських дітей і підлітків.
В окупації вони стикалися з тиском і приниженнями: когось змушували відвідувати ФСБ і відмовлятися від своєї позиції, когось – брати участь у «військово-патріотичних гуртках» із розбиранням зброї та пропагандистськими лекціями.
Інших позбавили можливості навчатися за українською програмою, примусивши отримати російські документи й навчатися за нав’язаними правилами.
Наразі всі врятовані підлітки перебувають у безпеці, отримують необхідну допомогу й будують плани на майбутнє.
У Bring Kids Back UA висловили вдячність партнерам ініціативи за цей порятунок – організаціям Save Ukraine, We Are All Ukrainians, БФ «Хуманіті» та Об’єднаному центру з координації пошуку й звільнення військовополонених і незаконно утримуваних осіб.
Жодна дитина не залишиться в неволі – усі українські діти мають повернутися додому.
Національне інформаційне бюро

Вітаю зі святом Покрови Пресвятої Богородиці! Бажаю кожен день зустрічати з добротою і любов’ю в серці. Нехай Богородиця завжди посилає віру і силу, надію і сміливість. Нехай над тобою завжди буде мирне ясне небо, а поруч – щаслива сім’я і справжнє щастя!

Міжнародний день охорони єнотів
Традицію відзначати Міжнародний день охорони єнотів запропонувала дівчина з Каліфорнії у 2002 році. Вона намагалась довести громадськості, що ці тварини не завдають шкоди, як багато хто вважає, а навпаки, є важливою складовою екосистеми. За рік наміри зоозахисниці стали відомі за межами країни. Знайшлося багато однодумців, які підтримали її ідею. Відтоді свято набуло міжнародного значення і відмічається щороку в перший день жовтня.

#технології
Cursor запустив безкоштовний курс для розробників.
Тепер можна прокачатися у роботі з нейромережами всього за годину:
— Основи та практична база з ШІ
— Просунуті прийоми й приховані фішки
— Створення власних агентів та робота з різними моделями

І все це — абсолютно безкоштовно

Навчаємося тут: https://cursor.com/en-US/learn

Холодні макарони

Я сидів на кухні й повільно крутив виделкою холодні макарони в тарілці. Сіре світло ранку пробивалося крізь жалюзі, і від нього все довкола здавалося ще буденнішим. Наче сам світ навмисне вирішив нагадати мені: ось твоя буденність, ось твоє життя — остигле й безбарвне.

Думки накотилися хвилею, і в голові раптом почався складатися вірш:
У тиші кухні — сіра самота,
В тарілці — пружні, мов застиглі дні.
Колись гарячі, сповнені життя,
Тепер — байдужі, втомлені й німі.
...
Ця їжа — не просто страва, це виклик долі. У них немає пафосу, спецій чи вишуканих соусів. Вони прості, мов тиша після гучного дня. Їх їси без поспіху, і здається, що сам час уповільнюється. У гарячих стравах завжди є момент поспіху: поки вони не охололи, треба встигнути насолодитися. А холодні макарони вчать приймати речі такими, якими вони є, без боротьби й очікувань.
Інколи життя нагадує саме цю страву. Ми чекаємо на щось гаряче, свіже, ідеальне, а отримуємо — остигле, звичайне. Їсти їх — наче читати інструкцію від пральної машини: нудно, але необхідно. У гарячих макаронах є пристрасть, вони димлять, манять, пахнуть. А холодні — мовчазні. Вони дивляться на тебе з тарілки, ніби питають: «Ну що, життя вдалося?».

Я вже втретє намагався піднести шматок до рота, але щоразу відклав виделку. Наче чекав, що станеться щось інше, щось, що розтрусить мене. У голові крутилося питання: «А може, це й є справжній я — той, хто їсть холодні макарони й нічого не змінює?»

Раптом я почув легкий стукіт. Спершу подумав, що то серце гучніше б’ється від голоду. Але стукіт повторився. Я подивився на тарілку й завмер. Один макарон, покручений спіраллю, повільно хитнувся. Потім ще один. Вони ворушилися.

— Ти серйозно? — прошепотів я сам до себе.

Але відповідь була іншим чином: один із макаронів випав на стіл, ніби хотів утекти. Я відсахнувся. Ще мить — і вся тарілка затремтіла, макарони повільно піднялися, наче хтось невидимий надав їм життя.

— Ми чекали, — прозвучало у мене в голові. Голос був глухий, хрипкий, але чіткий. — Чекали, коли ти нарешті подивишся на нас по-справжньому.

Я ледь не впустив виделку. Холодні макарони говорили. Вони зібралися докупи, утворюючи дивну постать — то нагадувала людину, то тварину. І вона повільно тягнулася до мене.

— Ти думаєш, ми марення? — гудів голос. — Але ми — це ти. Забутий. Остиглий. Непотрібний самому собі.

Я хотів закричати, та голосні слова застрягли в горлі. Замість цього я просто схопив сковорідку, яка стояла на плиті, й вдарив по тарілці. Макарони розсипалися, знову перетворившись на звичайну холодну їжу. Тиша повернулася.

Я сидів, задихаючись, і не міг повірити: це було насправді чи ні? Дивився на безневинні спіралі у тарілці, й вони здавалися такими ж неживими, як і раніше. Але десь глибоко всередині я відчув: вони мали рацію.
Бо проблема була не в них. Проблема була в мені.

Того дня я вперше за довгий час викинув залишки з холодильника, одягнувся й вийшов із дому. Просто пішов. Бо зрозумів: якщо нічого не змінити — рано чи пізно будь-яке життя стане холодними макаронами.

#поезія
І ти розсипаєшся на тисячу різних я,
І знову збираєшся в єдиний маленький світ,
І вкотре шукаєш той свій неповторний шлях,
І вчишся казати коротке і сильне "ні",
І вчишся любити без цілей і без умов,
Чекати, мовчати і слухати шум дощу,
Й шукати слова десь між сотень забутих мов,
Щоб врешті тебе хтось важливий тобі почув.

29.09.2025
Іра Спірідонова