Гойдалки- єдине місце, де я дозволяю себе розгойдувати 😀

"Сповідь" Я не знаю про що писати, Адже всі слова вже сказали. Усі мої думки прочитали Про смуток та жагу до життя. Нехай тут рими не буде, Зате буду я — відверта і щира. Будуть емоції, а не нові порізи На шкірі, що так стомилася. Нехай слова будуть на місці сліз, Хоч це вже давно не лікує. Бо що з тих слів, коли біль як віск — Стискає, плавить і катує. Я вже не вірю, що буде весна, І навіть не жду вже спасіння. Моя тиша стала глуха й глузна, Моє серце — порожнє приміщення. Я живу, як неживе живе, Автомат, що лиш дихає в нормі. І навіть коли душа реве — Зовні я тримаюсь у формі. Я посміхаюсь, бо так прийнято, Я мовчу, коли треба кричати. І вночі у кімнаті зім’ятій Я втомилась себе рятувати. А якщо чесно — не хочу вже йти, Не вперед, не назад — нікуди. Бо вся ця боротьба — це дим, Що залишає після себе груди… Порожні, як чужий дім. Тож, якщо завтра мене не стане — Це не буде крик чи протест. Просто душа, що втомилась від ран, Нарешті знайде свій ліс. Той, де не треба рим. І де не болить. © Cheban Daria •°•°•°•°•°•°•°• 😘 Постав вподобайку та поділись віршем з друзями - це найбільша підтримка для нас! Завжди раді Вас вітати, ©Штукарі

#поезія Ми брехні завжди легше вірим, Бо у правди крутіша путь. Важко бути з собою щирим, А нещирим не хочу буть. Можна, звісно, плекать надію По драбині до неба сягнуть Ліки ці пречудово діють, Коли хочеш себе обмануть. Безконечна і щедра уява, Їй ні впину нема, ні меж, А життя усміхнеться лукаво І з драбини на землю впадеш. Ось тоді поцілуйся з надіями Та пошли подивитися їх, Як під милими, рідними віями Ворухнеться і згасне сміх. Василь Симоненко

*** В стрічці – щоденні звіти. Щоденні втрати. Час зрозуміти, чого ти насправді вартий. Час запитати, чого ти насправді хочеш? Варта небесна пильнує тебе щоночі. Ворог полює на душі. Вогонь і морок. Ранок приходить. Пірнаєш в чергóвий корок. Місто і кава. Знов черга робити вибір: Хто ти сьогодні – незламна небесна риба, Сивий дракон чи покоцане ведмежатко? Рівень абсурду в середньому по палаті Майже дорівнює градусам у повітрі. Міцно триматися. Кажуть, південний вітер Зносить все зайве, лишаючи найдорожче. Хай нам залишить обійми цієї ночі, Зоряне небо без гуркоту і заліза, Тишу, порожню і чорну, коли запізно Бігти чи думати, як врятувати всесвіт, Можна лежати і мріяти, чути плескіт Моря всередині себе. Ловити хвилі. І засинати сузір'ям на небосхилі. #чб #словаустовпчик #кобалія

Боооооооже??? Що він несе??? Увесь день в селі велися планові роботи, то електрика була вімкнена. Відповідно, й інтернету не було. Потім я в телефон влізла, новини читати? Ййййййосип голий!!! Згадала стару рекомендацію не псувати собі зір!:) Підніми руку ось так високо-високо. Ще вище! А тепер опусти різко вниз і скажи: - Ну і хххх із ним… Чим себе зайняти, знайшла ж!!! Шулупенила кісточки з двох відер білого Ренклоду. Обід готувала. В крамницю ганяла, бо розчинної кави чайна ложка залишилася! Ще кетчупів з соусами придбала!:) Вчора ж в мене катаклізЬма трапилася!:) Якщо я завертіла на якійсь пляшці чи банці кришАчку, Ірина Олександрова моя відвернути її назад не може!:) Біжить до мене по допомогу!:) То я вчора завертіла зі старанністю кришку на пляшці соусу Балоньєзе!:) Й яяяяяк трухнула тією пляшкою, як в рекомендаціях не псувати собі зір?:))) Відчайдушно трухнула!:) Ледве сама собі плече не виламала!:) Кришка з пляшки злітає! Й той Балоньєзе розповсюджується на холодильник, на табуретки, на підлогу, на стіл!!! Де його стільки в тій маленькій пляшці взялося?:) Ну а що?:) Вмію!:) Практикую!:) Чого той соус в тарілку з їдлом не витрухався, те ще питання?:) Саме тому придбала в крамниці такі соуси, щоб їх ложкою накладати!:) Й нічого не трясти!:) Ви там як? Цілі?

#поезія Люби себе, чуєш? Ти в себе - єдина! Люби і в похмуру, і в сонячну днину. Товсту і худеньку, спокійну і злу, Високого зросту, чи зовсім малу. Люби себе завжди! Бо ти - незвичайна! Розхлябану трішки і дуже охайну. Весь час балакучу, чи трішки нудну, Мрійливу, задумливу і мовчазну. Люби себе гідно! Бо ти - неповторна! Люби лінькувату і дуже моторну, Красиву й звичайну, веселу й сумну, Відверту і скритну, слабку і міцну. Люби в собі все - свій характер і вдачу. Люби як смієшся, й тоді, коли плачеш... На кпини й насмішки чужі не зважай, Але, ображати себе не давай. Люби себе, чуєш? Люби себе різну! Тендітну і грубу, ласкаву і грізну, Нестримну, покірну, серйозну й смішну... Таку, як ти є, Бог створив лиш одну! Ольга Тріфонова

ПИТАЮ, МАЛЮЮ, НЕ ЗНАЮ (Відповідь С. Терпеливець на коментар до вірша «ЯК МОЖНА ЖИТИ ТАМ…») Як можна жити там – цього́ не знаю, Не довело́сь мені таке пізнать, Але молю́ і Господа благаю, Аби в житті цього́ не скуштувать. Як можна жити там – себе питаю, Та відповідь не можу я знайти, Минає час й до цьо́го повертаю… Щоб я… життя й… далекії світи… Як можна жити там – питання вічне, Але, напевно, кожному своє́, Та точно це не є ніщо́ трагічне, Та вічне відчуття, що не своє́. Як можна жити там – не уявляю, Бо доля не закинула туди, Але в думках я це перебираю: Щоб я й чужі далекії світи… Як можна жити там – в думках малюю, Картини постають, та… не моє… Думки́ про це гаптую і гаптую, І кожна з них снує́, снує́, й снує́. Як можна жити там – не розумію… Щоб не прийшлось покинуть рідний край, Який, немов коханого, лелію, Який для мене – незбагненний рай. 25.01.2025 р. ©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2025 ID: 1044912

Українці за кордоном стикаються з різним ставленням до себе, коли шукають роботу #Україна #Новини_України @News #News_Ukraine #Ukraine @Ukrainian_news #Українські_новини @Українські_новини https://brovaryregion.in.ua/?p=44275

🇺🇦 🥇🥈🥉Найврожайніший день для України на Всесвітніх іграх-2025!  🔥10 серпня наші спортсмени зібрали одразу 12 нагород на аренах китайського Ченду. Українські спортсмени продемонстрували надзвичайну майстерність, виборовши 5 золотих, 5 срібних та 2 бронзові медалі! 🚣‍♂️Данило Кухарук, спортсмен національної збірної України з веслування на човнах «Дракон», розкрив секрет успіху: «Ми всю силу, всю злість вклали в веслування і зайняли 4 п’єдестали: 2 золотих, один срібний і один бронзовий. Емоції від цих гонок були неймовірні». 🚣‍♂️Сніжана Жигайло, веслувальниця на човнах «Дракон», розповіла: «Кожного разу, коли ми бачили, що ми виїжджаємо вперед, ми підбивали сильніше і сильніше човен, щоб прославити нашу Україну якнайкраще». 👏Софія Соколова, вейксерфінгістка національної збірної України, срібна призерка Ігор-2025 відзначила: «Це вперше, коли мій спорт на світових іграх. Я  дуже нервувала, тому що це велика відповідальність для мене. Я ніколи не була на таких великих івентах». 👏Олексій Захаров, спортсмен національної збірної України з підводного плавання, який здобув два срібла: особисте і у естафеті зізнався: «Ми чекали на офіційні результати і коли він появився, ми дуже зраділи. Було дуже важко в тому плані, що ми тренувались не дома». 🥊Дмитро Шелесько, чемпіон Всесвітніх ігор-2025 у таїландському боксі Муей Тай розповів, кому присвятив свою перемогу: «Я завоював золото.  І це золото я здобув не тільки для себе, а ще для нашої України». 🥇🥈🥉Завдяки цьому феноменальному виступу, Україна завершила третій день змагань на 4-му місці у загальному медальному заліку!  #TeamUkraine #Мінмолодьспорт #Всесвітніігри2025 #Ukrainian_sport #спорт_sports #Brovarysport #Броварський_спорт ВСІ НОВИНИ СПОРТУ НА: https://t.me/brovarysport

#поезія Усі мої вірші складаються в імена, У біль, що сягає неба, але не дна, Все, що залишиться по мені — слова і рими, Плани невтілені, про які говорили ми В часи, коли ще не знали слова донати, Коли виходив на сцену зі словами «слава Україні», А тобі не знали, що відповідати, І ти стоїш, як Шрек, укритий цибулевими шарами, Як Гаррі Поттер перед тим капелюхом, але без шраму, Ловець мрій по життю, та не ловець у житі, У намаганні над гніздом зозулі пролетіти, Як твоє минуле пролітає маленьким птахом Над Полтавським шляхом. Пташеня, підкинуте до гнізда, Порахуй до ста, Сонце тут сходить пізно, у нас не так. Далі від дому за окружною зорі Воском прозорим малюють покоси сонні, Місто, що подарує нові історії, Совість, яка визирає із вікон висоток Вулиць, що мали стати тобі тимчасовими. Знов повертаюся у минуле. Пам’ятаю, як дідусь розказував, Що вкручував першу лампочку у селі, І не стримував сліз. Як виписував дві газети: Сільські вісті і Порадницю, З першої вчився поратися, з другої — похмелятися, Я б і зараз їх почитав. Добре, що дід цього вже не бачить, Не збиратиме мокре від сліз нажите в картате збіжжя, Не йтиме з валізами й клунками бездоріжжям Луганщини, Не молитиметься богу, який нікому не допоможе, Боже, добре, що він не бачить, Як те, що було його, стає чужим, Добре, що не дожив. Так сидиш ночами у темряві, поки серце заходиться, І записуєш все, що нашіптують демони З дна колодязя. Скільки текстів написано за п’ять хвилин на хиткому стільчику, Скільки авторів виходить на сцену, аби відкритися, А скільки — просто продекламувати вивчене З кам’яним лицем. Скільки із них читає справді про себе. Тільки одного жодна поетеса сьогодні ще не сказала: Поезія не вимірюється оцінками з глядацького залу, Спробуй взяти з собою горе на сцену і там лиши його, Спробуй прочитати так, як читає Шилова. Потреба в тобі вимірюється глибиною історій, які виніс на сцену, Зрештою кожен із нас залишиться тільки сторінкою в антології слему, Коли дійдеш до моєї, не перегортай одразу. 09.08.25 Сашко Середа