#поезія
Сьогодні, бабцю, снилась Ваша хата,
Як завжди, чиста й біла, наче сніг:
Підзорники красуються строкаті
І туляться до голих моїх ніг.
Крохмалем настовбурчені фіранки
Блакитно-біло прикрашають скло,
Я знову бачу сонце, що від ранку
Крізь візерунки посила тепло.
Он подушки з барвистим квітом гладдю
Пишаються на ліжку у кутку,
У кольоровім витканім міжрядді
Тре лапки павучок на килимку.
Годинник досі цокає у тиші,
Гойдає шишки дві на ланцюгах,
В коморі шарудять пискухи-миші -
Ось Мурчик тягне вже одну в зубах.
Рівненько тягнуться доріжки домоткані,
Підметені дбайливо на свята,
Під клечанням стара іконна рама
Ховає біль розпʼятого Христа.
Я не ходжу - все й так, як на долоні,
Та знов ніде не бачу, бабцю, Вас,
Лиш хусточку біленьку на ослоні,
З бліденьким цвітом, що спотворив час.
А де ж то Ви? Надворі біля клуні?
Чи жнете, бабцю, трави на межі?
Ви, певно, поряд, бо легким відлунням
Звучить Ваш голос у моїй душі.
Ірина Москаленко
#поезія
Сьогодні, бабцю, снилась Ваша хата,
Як завжди, чиста й біла, наче сніг:
Підзорники красуються строкаті
І туляться до голих моїх ніг.
Крохмалем настовбурчені фіранки
Блакитно-біло прикрашають скло,
Я знову бачу сонце, що від ранку
Крізь візерунки посила тепло.
Он подушки з барвистим квітом гладдю
Пишаються на ліжку у кутку,
У кольоровім витканім міжрядді
Тре лапки павучок на килимку.
Годинник досі цокає у тиші,
Гойдає шишки дві на ланцюгах,
В коморі шарудять пискухи-миші -
Ось Мурчик тягне вже одну в зубах.
Рівненько тягнуться доріжки домоткані,
Підметені дбайливо на свята,
Під клечанням стара іконна рама
Ховає біль розпʼятого Христа.
Я не ходжу - все й так, як на долоні,
Та знов ніде не бачу, бабцю, Вас,
Лиш хусточку біленьку на ослоні,
З бліденьким цвітом, що спотворив час.
А де ж то Ви? Надворі біля клуні?
Чи жнете, бабцю, трави на межі?
Ви, певно, поряд, бо легким відлунням
Звучить Ваш голос у моїй душі.
Ірина Москаленко
Українська
English
