Степану Чубенку присвоєно звання Героя України Президент України Володимир Зеленський присвоїв колишньому воротарю молодіжної команди краматорського Авангарда Степану Чубенку звання Героя України У липні 2014 року Степан їхав у Київ до свого друга через Донецьк, де був затриманий бойовиками "ДНР" через жовто-блакитну стрічку. Одразу після недовгої перепалки із терористами, юнака почали жорстоко бити. Згодом юного футболіста перевезли до Горбачево-Михайлівки, де його катували, а потім розстріляли Мати Чубенка зверталась як до українських правоохоронних органів, так і до ватажка бойовиків Захарченка, щоб знайти тіло сина. 3 жовтня 2014 року мама Степана упізнала тіло своєї дитини, а поховання відбулось 8 листопада у рідному Краматорську. #Новини_Україна #Новини_news_війна #Russian_Ukrainian_war #News_Ukraine #спорт #Український_спорт #Ukrainian_sport #Brovarysport #янголи_спорту @Brovarysport🇺🇦🇺🇦🇺🇦 ВСІ НОВИНИ СПОРТУ НА: https://t.me/brovarysport

Герої не вмирають! 💔 🕯 У Шостці поховали старшого лейтенанта ЗСУ, командира взводу 🇺🇦Антона Болдирева. Він був відомим в Україні шаховим аматором, кандидатом у майстри спорту... І хоч великих висот не досяг, безмежно любив шахи і до війни активно грав у турнірах... 😢Антон Болдирев народився 22 червня 1975 року. Влітку 2022-го став на захист України. Воїн загинув 20 вересня 2025 року у Зарічному Краматорського району на Донеччині під час виконання військового обов’язку. 🫡Вічна слава Герою! #Новини_Україна #Новини_news_війна #Russian_Ukrainian_war #News_Ukraine #спорт #Український_спорт #Ukrainian_sport #Brovarysport #янголи_спорту @Brovarysport🇺🇦🇺🇦🇺🇦 ВСІ НОВИНИ СПОРТУ НА: https://t.me/brovarysport

#поезія У розмовах з тобою цікаві народяться вірші, Проростуть, мов лоза зі слів по маршрутах серця. Я дослухаюсь кожного слова про речі, в які ти віриш, Я побачу світанок у темряві ночі. Ти тільки не сердься. Проведи лабіринтом свого натхнення, Розклади по шухлядкам всі формули власного сміху. Ти, немов чарівник із казок, як ті чари змогла привнести, Кольори для натхнення на сірі полотна буденні без міри. Не мовчи, я би просто так слухав та слухав мов пісню, Що стоїть на повторі, усе, що ти ладна сказати словами. А усьому, що в слово не втиснеш щосили, в години пізні, Присвятити мовчання прогулянок містом варто. Я дивився би в небо на березі річки та слухав би голос, Що говорить про сонце, що ввечорі тоне стрімко. А на ранок з води випливає в човні. Та ще сяє так гордо, І дарує тепло відкривати серця. Так, за рівнями рівень. Тож, прошу, розкажи ще з десяток цікавих історій, Розпиши, мов мольберта, полотна моєї свідомості. Говори, говори. Бо і янгол, і демон мої вже невпевнено вторять, Попугаями слову твоєму. Натхнення отримую вдосталь. DmYmast

У боях за Покровськ загинув український тренер На війні загинув тренер з легкої атлетики Андрій Бобровник. Андрій був випускником Національного університету з фізичного виховання та спорту України. Його батько Володимир Бобровник завідує кафедрою легкої атлетики, зимових видів та велосипедного спорту. Бобровник-молодший пішов на війну у березні 2022 року. Герой загинув під час боїв під Покровськом (Донецька область) у листопаді 2024 року, проте його смерть вдалося підтвердити лише зараз. #Новини_news_війна #Russian_Ukrainian_war #News_Ukraine #спорт #Український_спорт #Ukrainian_sport #Brovarysport #янголи_спорту @Brovarysport🇺🇦🇺🇦🇺🇦 ВСІ НОВИНИ СПОРТУ НА: https://t.me/brovarysport

#оповідання #ШІ "Там, де б'ється моє серце" Глава 19. Позиція 17 Грудень. Запорізький напрямок. Позиція 17 — стара посадка між селом Лугівське і трасою на Токмак. Земля мерзла, але не сніжна. Вночі — мінус десять. Вдень — сиро, вогко, і постійно чути «приходи». Вітер носить запах гару, гнилої трави і дизелю. Максим сидів у бліндажі, притулившись до стіни, слухав, як «Грім» матюкається в рацію: — «Центр, бля, ви чуєте чи спите? Ми тут не в шахи граємо! У нас рух зліва, посадка дихає!» — «Грім, не гарчи. Прийом. Підтверджуємо — дрон бачив групу до десяти. Без броні. Можна працювати», — відповів голос із штабу. Максим підняв голову. Поруч — «Крот», молодий, з Харкова, тримав тепловізор, пальці в рукавичках, але все одно тремтіли. — «Пішли. Ти зліва, я — по центру. Грім — прикриває», — сказав Максим. — «А якщо там не десять, а двадцять?» — запитав Крот. — «Тоді ми — герої. Або статистика», — усміхнувся Максим, але очі залишались серйозними. Вони ковзнули в посадку. Пахло гниллю, димом, і страхом. Через п’ять хвилин — перший контакт. Черга з «калашів», крик, і тиша. — «Мінус два. Далі — тиша», — прошепотів Грім у рацію. — «Макс, ти як?» — запитав Крот. — «Живий. Але не впевнений, що це все. Відчуваю, що нас ведуть». Повернулись на позицію. Максим сів на ящик з боєприпасами, дістав телефон. Зв’язку не було. Глушили. Він написав у нотатках: > «Маріє. Ми сьогодні зачистили посадку. Було гаряче. Я живий. Тебе люблю. Аліна — герой. Листівка зі мною. Сплю з нею в кишені.» Через кілька годин — зв’язок з’явився. Він швидко скопіював текст і надіслав. > «Так, Маріє… Зв’язок знову глушили. Нарешті можу тобі написати. Я живий. Сьогодні було жорстко. Але я тримаюсь. Ти — моя броня.» Відповідь прийшла через пів години: > «Я знала, що ти напишеш. Просто сиділа і чекала. Аліна сьогодні сказала: “Тато — як супергерой, тільки справжній”. Вона намалювала тебе з крилами. Я дивлюсь на той малюнок і думаю: ти — мій янгол. І мій чоловік. І мій біль. І моя сила.» Максим довго дивився на екран. Потім — вимкнув телефон. Не через батарею. Просто — щоб не розплакатись. Наступного дня — новий вихід. Дрон зафіксував рух з боку Пологів. Група до двадцяти, з бронетехнікою. Максим, Грім, Крот і ще троє — пішли на перехоплення. — «Грім, ти зліва. Я — по центру. Крот — з дупи не вилазь, прикривай», — командував Максим. — «Прийняв. Але якщо буде танк — я в кущі», — буркнув Крот. — «Танк — не страшно. Страшно — коли тиша», — відповів Грім. Бій тривав двадцять хвилин. Вогонь, крики, вибухи. Потім — тиша. І раптово — з флангу, з посадки, вийшла друга група. Їх оточили. — «Грім, назад!» — крикнув Максим. — «Немає куди!» — відповів той. — «Крот, ліворуч!» — але Крот вже лежав. Без руху. Максим стріляв до останнього магазину. Потім — граната. Потім — нічого. Їх взяли. Троє. Максим, Грім і ще один — «Сивий», старший, мовчазний, з Тернополя. Їм зав’язали очі. Повели. Хтось сказав російською: — «Будете говорити — виживете. Мовчатимете — закопаємо.» Максим мовчав. У кишені — листівка Аліни. З крилами. Він думав про Марію. Про її очі, коли вона мовчки дивилась на нього на вокзалі. Про її руки, які тримали його, як тримають повітря. Про її голос, який казав: «Я не хочу, щоб ти йшов. Але я не можу тебе зупинити.» І він знав: це не кінець. Це — нова точка. Але серце його — все ще б’ється. Далі буде...

ічна пам'ять Герою України , який віддав життя за Незалежність Максиму Яловцову, "РЕГБІСТУ" #Новини_news_війна #Russian_Ukrainian_war #News_Ukraine #спорт #Український_спорт #Ukrainian_sport #Brovarysport #янголи_спорту @Brovarysport🇺🇦🇺🇦🇺🇦 ВСІ НОВИНИ СПОРТУ НА: https://t.me/brovarysport

⚡️Відкрите тренування з регбі у пам'ять загиблого воїна Максима «Регбіста» Яловця. Чекаємо 21 вересня о 11:00 на стадіоні «Спартак». Приходьте та долучайтеся! #Новини_news_війна #Russian_Ukrainian_war #News_Ukraine #спорт #Український_спорт #Ukrainian_sport #Brovarysport #янголи_спорту @Brovarysport🇺🇦🇺🇦🇺🇦 ВСІ НОВИНИ СПОРТУ НА: https://t.me/brovarysport

🕯 Памʼяті Дмитра Фіалки (позивний «Шип») Дмитро народився 21 червня 1983 року у Львові. З дитинства захоплювався футболом, тренувався й згодом став дитячим тренером у львівських клубах «Локомотив», «Опір», «Динамо» та «Львів». У 15 років виїхав до Ізраїлю, де закінчив навчання та служив гранатометником у бригаді «Нахаль» Армії оборони Ізраїлю, брав участь у війні 2006 року. Повернувшись в Україну, виховував молодих футболістів. З початком повномасштабної війни добровільно приєднався до ДУК «Правий сектор», а згодом — до Інтернаціонального легіону ЗСУ. Був інструктором та командиром взводу. Загинув 1 вересня 2022 року в боях за Бахмут. Йому було 39 років. У Дмитра залишилися дружина, двоє дітей, мати та брат. #Новини_Україна #Новини_news_війна #Russian_Ukrainian_war #News_Ukraine #спорт #Український_спорт #Ukrainian_sport #Brovarysport #янголи_спорту @Brovarysport🇺🇦🇺🇦🇺🇦 ВСІ НОВИНИ СПОРТУ НА: https://t.me/brovarysport

Марина Бех-Романчук повідомила про вагітність Відома українська легкоатлетка, срібна призерка чемпіонату світу та Олімпійських ігор Марина Бех-Романчук поділилася радісною новиною — вона чекає на дитину. Стрибунка оприлюднила на своїй сторінці щемне відео, де разом із чоловіком, відомим плавцем Михайлом Романчуком, тішаться своїм щастям. На кадрах добре видно округлий животик Марини. «1+1=3 Стільки сліз, лікарів та зусиль, але ми вірили і мріяли . Коли здавалося, що весь світ зруйновано і в нашому житті не залишилось нічого прекрасного, ми за декілька днів дізнаємося про тебе. Цей шлях був важким, але ми з нетерпінням чекаємо на наше янголятко», — написала спортсменка. Атлетка ділиться, що дізналася про вагітність одночасно з новиною про відсторонення від змагань. «В найтемніші часи, часи відчаю і болю ми відчули неймовірне щастя Багато хто з вас писав «одні двері закриваються, щоб відкрились інші» я плакала… плакала, бо це дійсно було так. Я заплатила велику ціну за наше лікування, але ніколи і ні за що, не пожалую про це!l Бо всесвіт бачив як ми мріяли і як ми чекали», – написала Бех-Романчук в stories. Фанати та колеги вітають Марину з чудовою новиною, бажаючи їй здоров’я та щасливого материнства. #спорт #спорт_sports #brovarysport #Броварський_спорт @brovarysport #world_sport #athletics #Легка_атлетика ВСІ НОВИНИ СПОРТУ НА: https://t.me/brovarysport

«А янголи існують?» - питає мала внучка. «Так». «На землі чи на небі?» «І на землі, і на небі». «У руках вони мають квіти?» «Ні, мечі». «Для чого?» «Щоб захищати нашу землю». «Від кого?» «Від демонів». «А крила вони мають?» «Так. Коли випаде з рук меч, треба відлітати в небо». «А що вони роблять у небі?» «Моляться за нас і нашу землю». ✍🏻Мирослав Дочинець "ЧасоСлов".