❤️ "Усі ці роки носила дві обручки": подружжя з окупованих Олешків возз’єдналося після тривалої розлуки

Подружжя із т. о. Олешків на Херсонщині нарешті возз’єдналося в Україні після кількох років вимушеної розлуки. Жанна виїхала з окупованого міста у 2024 році, а її чоловік зміг дістатися на підконтрольну Україні територію лише тепер після евакуації, пише Радіо Свобода.

Жанна розповіла, як їй вдалося переконати чоловіка виїхати із окупованих Олешків. На чоловіка також чекали його доньки.

"Він кричав: "Ти розумієш, тобі в Києві там одне кажуть, а я тут бачу іншу картину". Там же велика пропаганда. "Нікого в Україну не пустять, літак підірвуть". Завдяки своєму інтелекту я його змогла переконати. Дитячі вмовляння і сльози вони дуже на нього впливають, бо він їх дуже любить",- розповіла жінка.

За словами Жанни, всі ці два роки вона носила на пальці дві обручки – свою і чоловіка, який залишався в окупованих Росією Олешках.

24 вересня 1941 року совєцькі війська вчинили військовий злочин підірвавши вулицю Хрещатик в місті Києві, провину за який десятиліттями перекладали виключно на нацистських окупантів.

Відступаючи з міста, сапери Красной армії та агенти НКВД таємно замінували Хрещатик і прилеглі вулиці радіокерованими фугасами. Вибухівку закладали у підвали житлових будинків, державних установ та архітектурних пам'яток. Детонатори активували дистанційно, за кілька днів після того, як німецькі війська увійшли до Києва.

Пожежа тривала майже два тижні. совєцька влада під час відступу завбачливо вивезла пожежну техніку та пошкодила водогін, тому загасити вогонь було фактично неможливо. Внаслідок цього було повністю знищено понад 300 будівель. Тисячі киян втратили житло, сотні цивільних мешканців загинули у вогні та під завалами.

Довгі роки совєцька пропаганда стверджувала, що Хрещатик спалили німці. Правду про те, що знищення серця столиці було спланованою операцією радянських спецслужб у рамках нещадної тактики «спаленої землі», вдалося широко оприлюднити лише після розпаду СРСР. Ця трагедія є прямим доказом того, що для тоталітарного сталінського режиму життя мирних людей та збереження міста не мали жодної цінності.

РОЗВІНЧУЮ МІФ «РОСІЯ ПРАВОНАСТУПНИК СССР».

Термін «Россия – это правопреемник СССР» тиражує не лише російська пропаганда, але й цілком притомні люди Тому треба нарешті розібратися, як воно було насправді. Для цього заглянемо в документ із назвою «Договор о правопреемстве в отношении внешнего государственного долга и активов Союза ССР (Москва, 4 декабря 1991 года)».

У статті 2 цього договору зазначено таке: «Сторонами настоящего Договора являются государства - правопреемники СССР, в дальнейшем именуемые Стороны, а именно: …..».
Вгадайте, скільки там перелічено правонаступників? Правильно – 15 шт, всі колишні радянські республіки. Цей документ визначав скільки процентів державного боргу СССР має заплатити кожна із колишніх республік.

Так звідки ж узявся міф, що РФ начебто є єдиною правонаступницею всього СРСР?

Це пішло від маніпуляцій Москви з членством в ООН. Наперед зауважу, що світові лідери не заперечували проти цієї схеми, бо таким чином намагалися підсолодити Москві втрату 14 підвладних республік.

Отож, Москва не хотіла, щоб Росія вступала в ООН як нова держава і не хотіла, щоб її викинули із Ради Безпеки ООН. За спогадами посла СРСР в ООН Воронцова (і не лише його) США та Великобританія порадили Ельцину написати листа, що Росія є продовжувачем СРСР – а отже, їй не треба повторно вступати в ООН, а досить просто замінити табличку з назвою країни. Думаю, вони й пролобіювали, щоб на цю маніпуляцію заплющили очі (бо це не була зміна назви держави, РФ та СРСР - це абсолютно різні держави).

Для реалізації цієї схеми 21 грудня 1991 р. Рада глав держав СНД (11 республік) поклопотала перед ООН з цього питання: «Государства Содружества поддерживают Россию в том, чтобы она продолжила членство СССР в ООН, включая постоянное членство в Совете Безопасности, и других международных организациях.»

А вже 24.12.1991 Єльцин написав листа в ООН. Процитую повністю:

«Имею честь информировать Вас, что членство Союза Советских Социалистических Республик в Организации Объединенных Наций, в том числе в Совете Безопасности, во всех других органах и организациях системы ООН продолжается при поддержке стран Содружества Независимых Государств Российской Федерацией (РСФСР). В связи с этим прошу вместо названия «Союз Советских Социалистических Республик» использовать наименование «Российская Федерация».

Российская Федерация в полной мере сохраняет ответственность за все права и обязанности СССР в соответствии с Уставом ООН, включая финансовые обязательства.

Прошу рассматривать настоящее письмо как свидетельство полномочий представлять Российскую Федерацию в органах ООН всем лицам, имеющим на данный момент полномочия представителей СССР в ООН».

Отож, Москва залишила за Росією право залишитися членом ООН, вважатися країною-засновником, зберегти місце у Раді Безпеки, інших міжнародних організаціях.

13 січня 1992 року МЗС РФ було видано Нота Главам Дипломатичних Представництв у Москві, у якій було написано таке:

«Российская Федерация продолжает осуществлять права и выполнять обязательства, вытекающие из международных договоров, заключенных Союзом Советских Социалистических Республик.

Соответственно Правительство Российской Федерации будет выполнять вместо Правительства Союза ССР функции депозитария по соответствующим многосторонним договорам.
В этой связи Министерство просит рассматривать Российскую Федерацию в качестве Стороны всех действующих международных договоров вместо Союза ССР».
Нота була проголошена в односторонньому порядку, в тому числі трактується як спроба перехопити хоч економічні зв'язки, адже в СРСР республіки не могли безпосередньо вести зовнішньоекономічну діяльність, всі міжнародні економічні договори були від імені СРСР.

Висновок:
1) Правонаступників СРСР п'ятнадцять штук. При цьому правонаступництво чітко виписане – зовнішні борги СРСР.
2) Правонаступництво Росії в ООН також було чітко визначено – це можливість залишитись в Раді Безпеки зі зміною таблички (і вже представляти виключно РФ), володіти всім дипломатичним майном за кордоном, перехопити на себе економічні та інші (напр. безпекові) договори СРСР. І все.

Російська пропаганда подає правонаступництво Росії над структурами СРСР в ООН, начебто Росія володіє якимись ексклюзивними правами над всіма екс-республіками, що цілковита брехня.

⚠️ Україна входить до топ-10 світових виробників зерна, тому дефіциту продуктів в країні не буде, - начальник Головного управління Держпродспоживслужби в місті Києві

Ворожа пропаганда та штучні інформаційні вкиди спрямовані на те, щоб посіяти паніку та дестабілізувати ситуацію в тилу, наголосив Анатолій Катеренчук.

(20)
АНТИКОЛОНІАЛЬНА ВІЙНА
українського народу
проти
ПОЛЬСЬКОГО НАЦИЗМУ

«ПОЛЬЩА – ГІЄНА ЄВРОПИ» -
Вінстон Черчіль, 1938 рік.

ПАЦИФІКАЦІЯ –
ЗЛОЧИН ПРОТИ ЛЮДСТВА,
здійснений польською окупаційною владою
на українському населенні Галичини!
ПОЛЬСЬКИЙ ТЕРОР!

ПАЦИФІКАЦІЯ –
ПОЛЬСЬКИЙ ГЕНОЦИД УКРАЇНЦІВ.

Армія Крайова та УПА
були двома
національно-визвольними арміями.
Значна частина
польської реакції на УПА
грунтується
на НЕЗНАННІ
УКРАЇНСЬКОЇ ІСТОРІЇ.
польський історик
Казімєж Вуйціцький,
який наважився сказати правду.

Головний обвинувачувач від срср Роман Руденко,
який до того був прокурором урср,
намагався довести у 1946 році на Нюрнберзькому трибуналі,
що ОУН та УПА нібито були спільниками гітлерівців.
Проте
ЦЯ СПРОБА ПРОВАЛИЛАСЯ:
Міжнародний суд офіційно
НЕ ВИЗНАВ
ОУН та УПА злочинними організаціями
і не засудив їх.
Головна мета срср –
визнання українського визвольного руху воєнними злочинцями –
ПРОВАЛИЛАСЯ!
ВСЕ ІНШЕ - КРЕМЛІВСЬКА ПРОПАГАНДА.
Польську пропаганду чекає те саме –
ПРОВАЛ!
Неможливо збудувати щось на БРЕХНІ.
ЛИШЕ на ПРАВДІ!

Я опублікувала вже 20 дописів про польсько-українські трагічні сторінки історії. І зрозуміла, щоб показати українцям основу взаємного нерозуміння, потрібно зануритись глибше. Корінь всього знаходиться в глибині колективної свідомості кожного народу. Як виникло польське усвідомлення себе і як формувалось те польське розуміння світу навколо себе.
Воно було імперське. Як і в московитів. Від самих своїх початків.
Але визнавати це їм не під силу. Вони ховаються за маскою ЖЕРТВИ.
В порівнянні: Польща хоче побудувати свою державу «ВІД МОЖА ДО МОЖА», тобто захоплюючи чужі території, Україна – НА СВОЇХ ЕТНІЧНИХ ЗЕМЛЯХ. Різниця в державному мисленні, державній філософії і державній психології величезна. Це боротьба двох протилежностей. Тому між нами немає розуміння.

РЕПРЕСІЇ !!
ЯК ПОЛЯКИ НИЩИЛИ УКРАЇНЦІВ
ЗАДОВГО до виникнення УПА
ЯК ПОЛЬСЬКА РЕПРЕСИВНА МАШИНА ВЕЛА УКРАЇНЦІВ
ДО 1943 РОКУ ПОДІЙ на ВОЛИНІ
Продовжуємо.

Ми вже писали. Українці пережили: Тотальна асиміляція, де було знищення української мови, українських церков, української освіти. ОСАДНИЦТВО – дуже тяжка форма колонізації, яка переслідує мету заміни українського етносу на польський.

І ось – 1943 рік! Той самий, у який вчепилися поляки, вихопивши його з єдиного польсько-окупаційного процесу західноукраїнських земель і подають його як щось окреме. Окремим цей рік не був. Це було продовження.
ПОЛЬСЬКА РЕПРЕСИВНА МАШИНА власноруч ВЕЛА УКРАЇНЦІВ ДО ПОДІЙ на ВОЛИНІ 1943 РОКУ!
Бо після страшної «пацифікації» навіть у міжвоєнний період бездержавна Польща руками поляків, які пішли служити німецькими поліціянтами та в інші гітлерівські структури, вбивали, били, грабували українців. ПОЛЬСЬКО-УКРАЇНСЬКА ВІЙНА продовжувалась!

На основі цих подій у 1942-1943 роках виникла Українська Повстанська Армія (УПА). Щоб захиститись, українці добровольцями йшли до цієї воістину Народної Армії. Це була НАЦІОНАЛЬНО-ВИЗВОЛЬНА війна. Війна ЗА НЕЗАЛЕЖНІСТЬ, ЗА УКРАЇНСЬКУ САМОСТІЙНУ СОБОРНУ ДЕРЖАВУ.
І вже на військовому рівні почалась справжня
АНТИКОЛОНІАЛЬНА ВІЙНА
українського народу
за визволення від гітлерівців і проти червоних партизанів та
ПОЛЬСЬКОГО НАЦИЗМУ!

На початок літа на Волині було 3000-5000 вояків УПА. Сама лише територія трьох повітів (Володимирського, Горохівського, Ковельського) охоплює тисячі квадратних км. Щоб одночасно оточити 100 сіл (в Інституті Національної пам’яті Польщі декларується 100 сіл, знищених УПА за одну ніч!?!), блокувати їх, виставити застави та провести бойову операцію, БУВ БРАК ЛЮДСЬКИХ РЕСУРСІВ.
На той момент 11 липня 1943 р. УПА просто не мала для цього технічних і людських можливостей. УПА діяла у глибокому підпіллі, була розкидана малими групками по лісі, не маючи радіозв’язку між дрібними підрозділами. Накази передавалися зв’язковими пішки. Синхронізувати наступ дрібних груп на такій великій площі в умовах німецької окупації та присутності радянських партизанів було ТЕХНІЧНО НЕЗДІЙСНЕННО.

У ЗВІТАХ самої Армії Крайової за ЛІТО 1943 НЕМАЄ ЗГАДОК про «100 сіл за одну ніч».

Тому це вигадка. Фальшивка, яку, на жаль, самі поляки собі придумали і самі цим папірцем помахують перед українцями. Але цей «папірець» нічим не підтверджений.
На Волині загинуло поляків аж ніяк не 100 тисяч, чи, як останнім часом вже дехто говорить – від пів мільйона до мільйона, а 30-35 тис. поляків і 10-15 тис. українців. Це те, що підтверджено документами поіменно.

Таке протистояння тривало до весни 1944.
Слід додати, що ще до тих подій на Волині 1943 року польська Армія Крайова співпрацювала як з гітлерівським гестапо, так і з радянськими партизанами проти УПА.
А після приходу совєтських військ АК переходила на службу і до промосковської армії людової, і у винищувальні московитські «Істрєбітєльні загони нквд» і проводили каральні операції проти українських націоналістів та свідомих українців. Це був грабунок і пацифікація свідомих українців.
Тому протистояння УПА з АК не вщухало.
У зв’язку з цим нагадуємо польському президенту Навроцькому і полякам: загальновідомо, що АК вчинила низку масових злочинів та етнічних чисток проти мирного українського населення, жертвами яких стали 20 000 + УКРАЇНЦІВ.

На рахунку Армії Крайової. Найбільші, наймасовіші вбивства, вчинені АК на Волині та Холмщині:
1) Знищення села КРАСНИЙ САД. 19 квітня 1943 р. польські загони разом з нацистами напали на УКРАЇНСЬКЕ СЕЛО на Волині. Загинуло 104 цивільних УКРАЇНЦІ, серед яких цілі родини з ДІТЬМИ.

Холмщина:
2) Різанина в САГРИНІ і повне знищення села Сагринь 10 березня 1944 р. АК та Батальйони Хлопські знищили, замордували та розстріляли від 800 до 1240 цивільних УКРАЇНЦІВ, переважно жінок та дітей. Село та місцеву церкву спалили.

3) ГРУБЕШІВСЬКА різанина у березні 1944. Там було вбито до 1240 українців, серед яких понад 100 - діти.

4) Того ж дня АК атакувала ще понад ДЕСЯТЬ СІЛ Холмщини!

5) 3 березня 1945 року АК знищила село ПАВЛОКОМА, ВБИТО 366 українців, включно з жінками і дітьми.
Трагедія села ПАВЛОКОМА. Загін АК під командуванням Юзефа Бісса («Вацлава») з участю місцевих польських добровольців оточив село. По-звірячому вбито 366 мирних українців, яких перед розстрілом тримали та катували в місцевій церкві.

6) У квітні 1945 знищено село БЕЗКОРОВИЧІ.

7) Різанина в ПИСКОРОВИЧАХ (квітень 1945 р.). Загін польського підпілля («Національної військової організації», що входила до складу АК) напав на українців, які очікували на переселення до срср. У приміщенні місцевої школи було розстріляно близько 180 мирних жителів.

8) У червні 1945 знищено село ВЕРХОВИНА і т.д. і т.п.

9) Різанина в селі ЗАВАДКА МОРОХІВСЬКА - січень-березень 1946 р. Цього було дуже багато.

У 1945 польський ворожий агент був вистежений УПА і розстріляний разом з 15 охоронцями. Це капітан Майян Голумбєвський, який був комендантом Грубешівського р-ну АК і саме він дав наказ знищити УКРАЇНСЬКІ СЕЛА:
10) ПРИГОРІЛЕ;
11) МЕТКЕ;
12) ШЕХОВИЧІ;
13) ТЕРЕБІНЬ;
14) СТРУЖИНЕЦЬ;
15) ДРУКОВИЧІ та ін. Тобто це далеко не повний список.

То була ПОЛЬСЬКА ЕТНІЧНА ЧИСТКА. Поляки СВІДОМО ЗНИЩУВАЛИ УКРАЇНЦІВ, щоб звільнити ДЛЯ СЕБЕ УКРАЇНСЬКІ ЗЕМЛІ.

(продовження буде)

7 серпня 1920 року Українська Народна Республіка та Кубанська Народна Республіка підписали у Варшаві договір про взаємне визнання та співпрацю. Це підтвердження того, що дві держави бачили одна в одній союзників у боротьбі проти більшовицької Росії.

Сьогодні про цей документ згадують рідко. Але він нагадує, що історія Кубані значно тісніше пов'язана з Україною, ніж це намагається показати сучасна російська пропаганда.

🌟 Факти:

• 7 серпня 1920 року у Варшаві УНР і Кубанська Народна Республіка підписали договір про взаємне визнання.
• Документ проголошував: УНР визнає державний суверенітет Кубанської Народної Республіки, а Кубань визнає суверенітет Української Народної Республіки.
• Обидві держави зобов'язалися підтримувати одна одну в боротьбі за національне та державне визволення.
• Кубанське козацтво значною мірою походило від запорозьких козаків, переселених на Кубань після зруйнування Запорозької Січі у XVIII столітті.
• Наприкінці XIX — на початку XX століття українська мова була широко поширена на Кубані, а значна частина населення вважала себе українцями або мала українське походження.
• Кубанська Народна Республіка існувала у 1918–1920 роках і шукала союзників у боротьбі проти більшовицької Росії.
• Після захоплення Кубані більшовиками українські школи, пресу та культурні організації поступово ліквідували, а політика українізації була замінена русифікацією.

🌟 Що означав цей договір для Кубані?

• Кубанська Народна Республіка отримувала міжнародне визнання з боку Української Народної Республіки як незалежна держава.
• Кубань закріплювала за собою право самостійно визначати власне майбутнє, а не входити до складу більшовицької Росії.
• Договір відкривав можливість для військової, дипломатичної та політичної співпраці між УНР і Кубанню у боротьбі проти більшовиків.
• Для кубанських козаків це було підтвердженням історичної та культурної близькості з Україною, адже значна частина населення краю була нащадками запорожців.
• Якби Кубанська Народна Республіка змогла втримати незалежність, на південному сході Європи могла б існувати ще одна українсько-козацька держава, союзна Україні.
• Після перемоги більшовиків цей союз був зруйнований, Кубань окупували, а українську мову, культуру та козацьке самоврядування почали систематично витісняти й русифікувати.

❗️Кубань — це не "споконвічно російська земля", як стверджує кремлівська пропаганда. Це край, історія якого нерозривно пов'язана із Запорозькою Січчю, українським козацтвом та українською культурою. Саме тому союз між УНР і Кубанською Народною Республікою у 1920 році був закономірним продовженням їхньої спільної історії.

А чи знали ви, що сто років тому Кубань офіційно визнавала незалежність Української Народної Республіки?

7 серпня 1920 року Українська Народна Республіка та Кубанська Народна Республіка підписали у Варшаві договір про взаємне визнання та співпрацю. Це підтвердження того, що дві держави бачили одна в одній союзників у боротьбі проти більшовицької Росії.

Сьогодні про цей документ згадують рідко. Але він нагадує, що історія Кубані значно тісніше пов'язана з Україною, ніж це намагається показати сучасна російська пропаганда.

🌟 Факти:

• 7 серпня 1920 року у Варшаві УНР і Кубанська Народна Республіка підписали договір про взаємне визнання.
• Документ проголошував: УНР визнає державний суверенітет Кубанської Народної Республіки, а Кубань визнає суверенітет Української Народної Республіки.
• Обидві держави зобов'язалися підтримувати одна одну в боротьбі за національне та державне визволення.
• Кубанське козацтво значною мірою походило від запорозьких козаків, переселених на Кубань після зруйнування Запорозької Січі у XVIII столітті.
• Наприкінці XIX — на початку XX століття українська мова була широко поширена на Кубані, а значна частина населення вважала себе українцями або мала українське походження.
• Кубанська Народна Республіка існувала у 1918–1920 роках і шукала союзників у боротьбі проти більшовицької Росії.
• Після захоплення Кубані більшовиками українські школи, пресу та культурні організації поступово ліквідували, а політика українізації була замінена русифікацією.

🌟 Що означав цей договір для Кубані?

• Кубанська Народна Республіка отримувала міжнародне визнання з боку Української Народної Республіки як незалежна держава.
• Кубань закріплювала за собою право самостійно визначати власне майбутнє, а не входити до складу більшовицької Росії.
• Договір відкривав можливість для військової, дипломатичної та політичної співпраці між УНР і Кубанню у боротьбі проти більшовиків.
• Для кубанських козаків це було підтвердженням історичної та культурної близькості з Україною, адже значна частина населення краю була нащадками запорожців.
• Якби Кубанська Народна Республіка змогла втримати незалежність, на південному сході Європи могла б існувати ще одна українсько-козацька держава, союзна Україні.
• Після перемоги більшовиків цей союз був зруйнований, Кубань окупували, а українську мову, культуру та козацьке самоврядування почали систематично витісняти й русифікувати.

❗️Кубань — це не "споконвічно російська земля", як стверджує кремлівська пропаганда. Це край, історія якого нерозривно пов'язана із Запорозькою Січчю, українським козацтвом та українською культурою. Саме тому союз між УНР і Кубанською Народною Республікою у 1920 році був закономірним продовженням їхньої спільної історії.

А чи знали ви, що сто років тому Кубань офіційно визнавала незалежність Української Народної Республіки?

Впевнений, що рано чи пізно Україна втратить свої західні землі - подарунок Сталіна - і все повернеться до Угорщини, Румунії та Польщі - путін.

"Єдиним гарантом територіальної цілісності України була росія, але Київ недалекоглядно оголосив Москву своїм ворогом", - заявив російський диктатор.

Військовий злочинець також знову розповів російським морякам, що росія «не починала» жодної війни,
а «відповідала на дії України,
яка розв'язала бойові дії за сприяння Заходу».

Крім того, Путін переконаний, що «росіяни в Україні є титульною нацією».

Путін уже оголосив війну не Україні. Він оголосив війну самому існуванню українців

Кожного разу, коли Путін відкриває рота, в Україні починають сперечатися:
«Це пропаганда», «Не варто звертати увагу», «Він просто знову марить історією».

Ні.

Це не марення.

Це державна ідеологія Росії.

І якщо уважно послухати його останні заяви, стає очевидним: Кремль більше навіть не приховує своїх справжніх цілей.

Вони воюють не за Донбас.

Не за Крим.

Не за НАТО.

Вони воюють за право вирішувати, чи має право український народ існувати взагалі.

Коли Путін говорить, що західні області України - це «подарунок Сталіна»,
який рано чи пізно повернеться Польщі, Румунії чи Угорщині,
він не займається історичними вправами.

Він запускає механізм делегітимізації української держави.

Мовляв, немає ніякої цілісної України. Є набір випадково складених територій, які можна розібрати назад, як старий радянський конструктор.

Наступна теза ще небезпечніша.

«Єдиним гарантом територіальної цілісності України була Росія».

Тобто агресор, який окупував Крим, розпалив війну на Донбасі, розпочав повномасштабне вторгнення і щодня запускає ракети по українських містах, намагається виставити себе… гарантом української державності.

Це вже навіть не пропаганда.

Це спроба переписати саму реальність.

Але найстрашніше пролунало майже між іншим.

Путін заявив, що «росіяни в Україні є титульною нацією».

Саме ця фраза є ключем до всієї війни.

Бо якщо титульною нацією є росіяни, тоді українці автоматично перестають бути державотворчим народом.

А якщо українці не є державотворчим народом - тоді не існує і права на власну державу.

Саме тому Кремль роками повторює:

«один народ»;

«штучна Україна»;

«історична Росія»;

«денацифікація».

Усе це - одна і та сама концепція.

Не військова.

Ідеологічна.

Саме тому сьогодні Росія б’є не лише по енергетиці чи військових складах.

Вона б’є по історії.

По культурі.

По мові.

По пам’ятниках.

По музеях.

По книжках.

По школах.

По архівах.

По українській пам’яті.

Тому що головна ціль Кремля - не захопити квадратні кілометри.

Головна ціль - зробити так, щоб через покоління ніхто вже не пам’ятав, що існувала окрема українська нація.

І саме тут виникає незручне питання вже до української влади.

Чому держава, яка четвертий рік веде війну за своє існування, досі не має потужного Національного центру стратегічних наративів?

Росія десятиліттями фінансує інститути історичної політики, пропагандистські медіа, псевдоісториків, аналітичні центри та фабрики інформаційних операцій.

В Україні ж відповідь на більшість російських інформаційних атак часто зводиться до кількох коментарів посадовців або постів у соціальних мережах.

Це боротьба списом проти артилерії.

Україні потрібна інституція, яка щодня, системно й професійно розбиратиме та спростовуватиме кремлівські міфи, працюватиме з міжнародними медіа, готуватиме історичні, юридичні й політичні аргументи та формуватиме власний український наратив.

Не реактивно.

На випередження.

Бо інформаційна війна давно стала окремим фронтом.

Є ще одна тема, від якої українська політика роками сором’язливо відводить очі.

Путін відкрито говорить про знищення саме українського народу як окремої національної спільноти.

Отже, Україна повинна мати чітку й сучасну державну політику захисту української ідентичності.

Саме тому дедалі частіше звучить дискусія про законодавче визначення українців як державотворчої (титульної) нації із безумовним збереженням рівних конституційних прав для всіх громадян України незалежно від їхнього походження чи мови.

Адже Кремль атакує не абстрактне населення України.

Його головна мішень - українська нація як носій державності.

Не чиновники.

Не політичні технологи.

Не окремі посадовці.

Їх не прийшли «перевиховувати».

Їх не оголошували неіснуючим народом.

Не їхню історію називають вигаданою.

Не їхню мову десятиліттями висміюють.

Не їхню культуру системно намагаються стерти.

Об’єктом російської політики є саме українці як окремий народ.

Саме тому відповідь України має бути не лише військовою.

Вона повинна бути світоглядною.

Бо ракета руйнує будинок.

А імперська ідеологія намагається зруйнувати народ.

І якщо першу можна збити системою ППО, то другу здатна зупинити лише сильна держава, яка знає, ким вона є, кого захищає і заради чого існує.

Жаль що Україна не має власного наративного центру, жаль що на Банковій 5-6 кочовиків які з потужним, яким нічого не загрожує, займаються набиванням власних кишень, а не ідеологічним наповненням Держави Україна. Які в апріорі не можуть відповісти Кремлю.

Друзі, звертаюся до тих, хто втомився просто чекати й ненавидіти. Поки ми емоційно виснажуємося, система ворога продовжує працювати на повну. Але я знайшов інший шлях — шлях глобального впливу, який працює вже сьогодні.
​Ми звикли до того, що війна — це лише залізо. Але є фронт, де вирішується все: свідомість людини. Я особисто довів: якщо відкинути агресію і вийти на рівень глибокого, холодного та людяного діалогу, навіть люди, які працюють у самій системі РФ, починають переосмислювати реальність.
​Це не про братання. Це про розхитування їхньої матриці зсередини. Коли ми говоримо з ними як люди, а не як "вороги з телевізора", їхня пропаганда починає сипатися. Я маю реальний досвід: людина, яка вірила в "спецоперацію", тепер визнає, що в нас війна, і вже планує маршрут через Польщу в Україну, щоб побачити правду на власні очі. Це реальний факт, який підтверджує: людяність — це наша найпотужніша зброя, коли вона використовується стратегічно.
​Закликаю кожного з вас перестати бути лише жертвою обставин. Почніть свідомо і спокійно впливати на свідомість росіян, з якими ви маєте контакти. Якщо кожен з нас почне працювати на цьому рівні, ми розхитаємо їхню систему зсередини ефективніше за будь-які санкції. Не дайте їм шансу звести нас до рівня ненависті. Перемагайте їх розумом і правдою. Це наш фронт, і він починається з нашої свідомості

Друзі, сьогодні ми всі спостерігаємо за тривожними подіями на Львівщині, де ситуація навколо роботи ТЦК та поліції переросла у відкритий конфлікт. Я бачу, скільки емоцій це викликає, скільки болю та незгоди в коментарях. Я розумію кожного з вас: ми всі живі люди, і коли ми бачимо дії, які здаються нам несправедливими чи порушенням прав, наша перша реакція — це гнів і прагнення захиститися. ⚖️
​Але я дуже прошу вас: давайте зараз на мить зупинимося і зробимо глибокий вдих. Давайте подивимося на цю ситуацію не через призму миттєвих емоцій, а через призму виживання нашої держави.
​Ви повинні розуміти одну дуже просту, але страшну річ: наш ворог, який веде криваву війну проти нас, тільки й чекає на такий розвиток подій. Щойно відео про "бунти в Україні" розлетяться світовими медіа, це буде потужним ударом по нашій репутації та нашій єдності. Розкол всередині — це те, на що працює російська пропаганда. Для Путіна кожен наш внутрішній конфлікт — це перемога, це стратегічний бонус, який він використає, щоб послабити нашу підтримку від світу і нашу обороноздатність. 🇺🇦
​Коли ми йдемо на поводу у таких емоцій, ми самі створюємо тріщини в нашому фундаменті. І в ситуації, коли держава бореться за існування, будь-яка дестабілізація — це удар у спину нашим захисникам на фронті.
​Я закликаю кожного з вас: зберігайте холодний розум. Емоції — це те, що ворог використовує проти нас як зброю. Не ставайте інструментом у чужих руках. Будьте мудрими, шукайте відповіді в законі, а не у вуличних заворушеннях.
​Я розумію, що багато хто з нас має претензії, адже справді траплялися непоодинокі випадки, коли і представники ТЦК, і поліція самі порушували законні процедури. Це складне питання, де є і "за", і "проти", і де неможливо все оцінювати чорно-біло. Але навіть попри ці порушення, нам важливо не допустити загального хаосу, бо від цього програємо тільки ми всі.
​Пам'ятайте, хто наш справжній ворог, і не дайте йому можливості тішитися нашими чварами. Наша єдність — це єдине, що нас рятує. Давайте вистоїмо, збережемо спокій і не дамо ворогу жодного шансу розколоти нас зсередини. Слава Україні! 🇺🇦💪»