Хто про що, а я знов про своє…
Останнім часом все важче читати новини.
Та й не новини читати - таке собі?
В якому напрямку не поткнися, обовʼязково натрапляєш на дописи зі скигленням, що хотіла на сніданок гречки, на вечерю спагетті, нагодувати дитину манкою, аааааа придбати не змогла!!!
Бо все це купили до них?
Це не про одну якусь конкретну людину, раптом що!
Це в окремо взятих жіночок такі проблеми виникають щодня!
Й якщо я можу тільки здивуватися отакій необґрунтованій оптимістичності й незамутненності пересічної зголоднілої громадянки, то коли читаю про ту дитину, що без манки залишилася, тільки тому, що її матуся геть про неї не подумала, я звірію…
Бо винен хто?
Винні ті, хто скупив увесь потрібний їм товар!:)
Дівки, складається таке враження, що ви геть втратили себе в часі та просторі?
Ми з вами точно існуємо в одній країні, де вже дванадцять років йде ввввійна?
Де ййййййбні «доброзичливі» сусіди цілеспрямовано намагаються знищити всіх нас?
Тих, хто піклується про себе, про своїх близьких, про тих, хто тебе оточує та тих, кого ти приручив? Й щось в цьому напрямку вирішує, щоб забезпечити всіх їжею в такі складні часи?
Й тих, хто випромінює необгрунтовані оптимізм, впевненість, що завтра все буде не гірше за сьогодні? А потім милується порожніми полицями в крамниці? В кращому випадку? Якщо взагалі та крамниця ще ціла?…
Може, вже час хочаб раз на добу в новини заглядати, розплющити нарешті очі? Понімальники ввімкнути?
Щоб роздивитися, що взагалі в країні відбувається й чи з того боку ви ворогів шукаєте?
Якої холери я знов завелася?…
Хіба це не особистий вибір й зона відповідальності кожного?
То сідаю на дупу рівно зі своїми генетичною памʼяттю, яку успадкувала від бабці та матусі, психіатричними діагнозами та ПТСРами після евакуації в 2014 з дітьми з Донбасу, які мені «діагностувала» якась з оптимістичних почитательниць (від слова читати), багаторічним досвідом, стуляю писок й більше не зузжу…
Життя - кращий вчитель.
Й кожен намагається навчатися саме на своїх помилках, ігноруючи помилки чужі, як й чужий досвід…
Пішла я.
Додаткове їдло для зграї в сарайку прилаштую.
Та дочекаюся додаткового ж прального порошку.
Щоб потім не шукати винних навкруги, коли сама завтикала.
Гарного всім дня.
Вдалих покупок.
Здоровʼя.
Цілих голів та дахів над ними.
Невсеремось!
Хто про що, а я знов про своє…
Останнім часом все важче читати новини.
Та й не новини читати - таке собі?
В якому напрямку не поткнися, обовʼязково натрапляєш на дописи зі скигленням, що хотіла на сніданок гречки, на вечерю спагетті, нагодувати дитину манкою, аааааа придбати не змогла!!!
Бо все це купили до них?
Це не про одну якусь конкретну людину, раптом що!
Це в окремо взятих жіночок такі проблеми виникають щодня!
Й якщо я можу тільки здивуватися отакій необґрунтованій оптимістичності й незамутненності пересічної зголоднілої громадянки, то коли читаю про ту дитину, що без манки залишилася, тільки тому, що її матуся геть про неї не подумала, я звірію…
Бо винен хто?
Винні ті, хто скупив увесь потрібний їм товар!:)
Дівки, складається таке враження, що ви геть втратили себе в часі та просторі?
Ми з вами точно існуємо в одній країні, де вже дванадцять років йде ввввійна?
Де ййййййбні «доброзичливі» сусіди цілеспрямовано намагаються знищити всіх нас?
Тих, хто піклується про себе, про своїх близьких, про тих, хто тебе оточує та тих, кого ти приручив? Й щось в цьому напрямку вирішує, щоб забезпечити всіх їжею в такі складні часи?
Й тих, хто випромінює необгрунтовані оптимізм, впевненість, що завтра все буде не гірше за сьогодні? А потім милується порожніми полицями в крамниці? В кращому випадку? Якщо взагалі та крамниця ще ціла?…
Може, вже час хочаб раз на добу в новини заглядати, розплющити нарешті очі? Понімальники ввімкнути?
Щоб роздивитися, що взагалі в країні відбувається й чи з того боку ви ворогів шукаєте?
Якої холери я знов завелася?…
Хіба це не особистий вибір й зона відповідальності кожного?
То сідаю на дупу рівно зі своїми генетичною памʼяттю, яку успадкувала від бабці та матусі, психіатричними діагнозами та ПТСРами після евакуації в 2014 з дітьми з Донбасу, які мені «діагностувала» якась з оптимістичних почитательниць (від слова читати), багаторічним досвідом, стуляю писок й більше не зузжу…
Життя - кращий вчитель.
Й кожен намагається навчатися саме на своїх помилках, ігноруючи помилки чужі, як й чужий досвід…
Пішла я.
Додаткове їдло для зграї в сарайку прилаштую.
Та дочекаюся додаткового ж прального порошку.
Щоб потім не шукати винних навкруги, коли сама завтикала.
Гарного всім дня.
Вдалих покупок.
Здоровʼя.
Цілих голів та дахів над ними.
Невсеремось!
Українська
English
