Останній день літа
Ностальгії нема, залишаються спогади літа,
Десь у пам’яті світяться вогником теплих жоржин,
Їм для щастя лиш трохи, всього лише трохи дозріти,
Та крилаті вітри на тепло узяли карантин.

Загойдається світ у колисці своїй вересневій,
По канатній дорозі ще можна дістатися хмар,
Та під нами в лісах неспокійна й палка королева,
На дерева притихлі вже кидає золото чар.

І срібнішає простір, мудрішають люди і птиці,
Хоч високі ключі на дарунки блакить рознесуть,
Біла сіль чумаків, як і завше, над нами імлиться
І далекі сади із бентежних сузір’їв ростуть.

Ностальгії нема, до тепла ще дорога відкрита,
Та свіжішають ранки і глибшає тінь вечорів,
Від блакитних апсид до русявого вузлика жита,
Хтось сильніший за нас щойно літо від нас затулив…
автор Стяг з сайту poetryclub.com.ua