ДИХАЙ!

(монолог військового хірурга)

Змовкли! Чуєте серця стукіт?

Швидко, хлопці, на стіл його!

Як же влучив він в тебе, су@ка?!

Дай-но витру тобі чоло...

Сподіваюсь, що ще не пізно,

Ще ти встигнеш за небокрай,

З тебе я цей шматок заліза

Якось витягну. Зачекай...

Але знаєш: хоч тихо-тихо,

Хоч невпевнено, через раз,

Я прошу тебе: тільки дихай!

Подаруй мені, брате, шанс

Врятувати тебе сьогодні,

Щоб пожив ти ще на Землі...

Я себе закатую потім,

Якщо згаснуть очі твої.

Ти пробач, що в прямому сенсі

Я в твій внутрішній світ поліз...

Не зачеплено, наче, серце,

По собі не побачиш сліз.

Ось і куля твоя, герою...

Будеш жити ще років сто,

Переграли ми смерть з тобою,

Хоч не вірив у це ніхто.

Відійдеш від наркозу завтра

І почуєш пташиний спів...

Хлопці, дайте мерщій цигарку,

Майже вічність вже не курив.

© Сергій Доскач