"Сповідь"

Я не знаю про що писати,
Адже всі слова вже сказали.
Усі мої думки прочитали
Про смуток та жагу до життя.

Нехай тут рими не буде,
Зате буду я — відверта і щира.
Будуть емоції, а не нові порізи
На шкірі, що так стомилася.

Нехай слова будуть на місці сліз,
Хоч це вже давно не лікує.
Бо що з тих слів, коли біль як віск —
Стискає, плавить і катує.

Я вже не вірю, що буде весна,
І навіть не жду вже спасіння.
Моя тиша стала глуха й глузна,
Моє серце — порожнє приміщення.

Я живу, як неживе живе,
Автомат, що лиш дихає в нормі.
І навіть коли душа реве —
Зовні я тримаюсь у формі.

Я посміхаюсь, бо так прийнято,
Я мовчу, коли треба кричати.
І вночі у кімнаті зім’ятій
Я втомилась себе рятувати.

А якщо чесно — не хочу вже йти,
Не вперед, не назад — нікуди.
Бо вся ця боротьба — це дим,
Що залишає після себе груди…

Порожні, як чужий дім.

Тож, якщо завтра мене не стане —
Це не буде крик чи протест.
Просто душа, що втомилась від ран,
Нарешті знайде свій ліс.

Той, де не треба рим.
І де не болить.

© Cheban Daria

•°•°•°•°•°•°•°•

😘 Постав вподобайку та поділись віршем з друзями - це найбільша підтримка для нас!

Завжди раді Вас вітати,
©Штукарі