Наші душі хронічно "трьохсоті".
Біль замерз,
Біль уже не болить...
Сліз нема...
Десь у кленах високих
Заблукала спотворена мить,

Що завила сиреною гучно,
Обіцяючи безліч смертей.
Може "оптом",
А може "поштучно",
Чи дорослих, чи зовсім дітей.

Ці "жнива" не залежать від часу -
Літо, осінь, холодна зима...
На Різдво, до Медового спасу
Без запрошень приходить біда.

Хтось сміється, вдивляючись в пекло,
Що самі ж заподіяли нам.
І не знають, яка небезпека
Спадком буде їх донькам й синам.

Бо не буде спокою нащадкам
Тих, хто тисне спокійно курок.
І не мають ні думки, ні гадки,
Як життя преподасть їм урок.

Присмак крові назавжди у роті
Відчувати їм сім поколінь...

Наші душі надовго "трьохсоті".
Та відновимось з часом...
Амінь...
Наталі Рибальська,
9.01.24