Інтерв'ю з Мокумокурен💙💬

Автор зізнається, що однією з найскладніших задач під час роботи над манґою було зберегти баланс між загадкою та психологічним розвитком персонажів. Манґака прагнули, щоб герої зростали і змінювались відповідно до того, що відбувається навколо.

Окремо Мокумокурен попросили звертати увагу на відтворення звуку через візуальну мову манґи. У деяких сценах звук стає настільки нав’язливим і гучним, що буквально матеріалізується на сторінці. А іноді тиша така мертва, що її теж можна почути.

👉🏻Персонаж Йошікі покликаний передати темряву історії, але автор свідомо ввів у сюжет і більш легковажних та життєрадісних героїв — аби не робити атмосферу надто безпросвітною. Йошікі не повинен бути ідеальним героєм. Він звичайний підліток, який зобов’язаний пізнати себе, які і кожна людина під час дорослішання.

👉🏻А от Хікару (точніше, те, що ним прикидається) — істота з дитячою цікавістю до світу. Водночас Мокумокурен підкреслюють: вони не прагнули зробити героя надто дитинним. Радше це істота, яка дивиться на людей так, як самі люди дивляться на інші культури — з інтересом, але без потреби ставати частиною іншої спільноти.

У минулорічних інтерв’ю манґака зізнавались, що успіх «Літа, коли помер Хікару» став неочікуваним. У них не було досвіду створення манґи, тому багатьом речам довелось вчитись на ходу. Та це, мабуть, стало свого роду благословенням.

Мокумокурен навіть не знали, як все повинно бути. Отже, те, що виходить з-під пера Мокумокурена — не обмежений нічим політ фантазії...

P.S. Манґака не бажає розкривати свою стать🤫