Спогад...

Там прохолода ллється джерелом,
Шовковиця — ще молода й креслата,
Біжить стежина в полі за селом —
І повна спогадів чекає мене хата.

Там сад шумів, де вишні край воріт,
Там пахло сіном, молоком, сніданком.
Лишився ніжний мій дитячий світ,
Росою вмитий прохолодним ранком.

Там мама вранці — мов сама весна —
До мене посміхалася так мило.
І жита в полі буйная стіна,
Де сонце гралося зі мною щиро.

І татів голос дужий, як крило...
Там небо лагідне й таке привітне!
Там кожен крок — мов вічності зерно, —
Любов’ю все моє життя розквітло.

Там півень гордо пісню виграва,
У діжці квас холодний запишався...
І світ увесь у ніжності втопав,
І кожен день — мій радістю втішався.

І рідна піч, бабусине тепло,
І хліб духмяний — на столі пишався...
Усе пройшло... Але усе було...
І щем у серці трепетно озвався.

Де ви, літа? Де — ніжні голоси?..
Чому назад доріженька не в’ється?..
Село моє, незнаної краси, —
Як згадую — гучніше серце б’ється.

🖋️ Лариса Лисенко Бабенко
02.06.2025