Два-три тижні…
Сьогодні ночером вже одинадцять років, як тягнуться ті «два тижні»…
Як я з дітьми «тимчасово» поїхала з Донбасу…

Київ, Біларусь, Полтавщина.

За цей час багато чого відбулося.

Виросли діти.
Виріс сад.
Народилися онуки.
Пішла в засвіти матуся…

Зʼявилися нові друзі.
Розчинилися в часі й просторі деякі старі.
Й не тільки друзі…
Й члени родини також…

Знов же ж, вввввійна нас знов наздогнала…
Й на Полтавщині…

Опановуються нові навички за старими, ще бабою Надею сформульованими правилами…
Сподівайся на краще, але готуй себе до гіршого.

Так і живу.
Радію тому дню, що в мене є. Поки він є.

Наповнюю кожен день якимось невідкладними справами.
Щоб не залишалося вільного часу на пзззздстраждання та нерозумні запити всесвіту про чому, нащо та за що саме тобі?:)

Роблю те, на що вистачає сил, фінансів, хисту та натхнення.

Як життя мене не навчає й не тицькає пикою в лайно, будь там що, традиційно намагаюся завдавати оточуючим добро і наносити користь!:)))

Сьогодні відпрацьовувала вчорашні суми та ліньки!:)
Була в городі!:)

От чесно!:)
Городні вправи не аби як розвантажують мозок!
Замінюють необхідні руханки та массажі!:)

То я сьогодні перла вишукане матюччя на тривоги з сиренами, наводила лад у часниках!
Сновигала з пласкорізом у петрушках та кропах!
Милувалася очікуваним врожаєм фруктів!

Синочок косив та орав!

Ірина Олександрова варила борщ та смажила рублені коКлети!

Пралка прала!:)

Собаки брехали!

Котики плуталися під ногами!

Квіти цвіли!

То ж невсеремось?:)