Цей вірш для всіх, хто колись втрачав друзів не через сварку, а через мовчання. Хто пам’ятає ті розмови, які не встигли відбутися. Хто все ще носить у серці світлі береги дружби, куди вже не повертаються човни.
Прочитайте. Можливо, це про вас. Можливо, це про нас усіх? Прочитайте і напишіть своїм друзям. Два слова. Як ти?!

Човни дружби

Дуже шкода, так шкода, що серце німіє,
Коли втрачаєш не речі, а людей.
Колись і сміх, і тепло, і надія,
А нині - тіні майже забутих ідей.

Колись телефони щодня, як молитва,
А потім тиша, мов скинув тягар.
Колись «ти мій друг, моє світло, надія»
А зараз ніхто, мов із шоу примар.

І жаль не за сваркою, за недоказаним,
За тими словами, що вмерли в думках.
Бо дружба не камінь, а зіткана рана,
Промінням, що гасне в чужих берегах.

«Не повертайся у минуле», кажуть,
А серце, мов ластівка, хоче назад…
Бо там ще лежать недописані фрази,
Так, там ще життя, а не просто розлад.

Не вірю, що змінити нічого не можна,
Бо іноді біль то мовчання німе.
Повір, якщо справжнє було не порожнє,
Воно десь у спогадах все ж оживе.

🖍️ Безіменний Євген