І знову ці безсонні, довгі ночі.
Здригався Київ в полум'ї атак.
Казились звірі, смерть дивилась в очі
І ранок на Подолі десь закляк.

І дощ гасив на поверсі пожежу.
І вітер позривав із вікон тюль,
Розкидав під під'їздами одежу
І навіть борщ порозливав з кастрюль.

Усе змішалось з попелом, бетоном.
Стояли люди збоку від машин.
Хтось був в сорочці, хтось із телефоном.
А хтось дививсь на спалений жасмин.

Він ще не встиг як треба побіліти.
Він лише перші квіти розпустив.
О, як болить, як буде ще боліти.
Мій Київ ніч пекельну пережив.

А завтра День народження у нього.
А нині дим повзе на Оболонь.
Мій Київ відбивається від злого
Й змиває кров і піт з своїх долонь.

І витирає сльози дітям, мамам.
І стримує непереможну лють.
Така ось перед святом панорама.
Цього не зможемо ніколи ми забуть.

І не пробачимо. Це в'їсться в нашу шкіру,
У наші вени, легені і кров.
Не продамо! Не зрадим свою Віру,
В якої гасло - Воля і Любов!

🖍️Галина Потопляк.