Гумка запитала в олівця:
– Як справи, друже?

Олівець сердито відповів:
– Я тобі не друг, я тебе ненавиджу.

Гумка, здивована і сумна, запитала:
– Чому?

Олівець відповів:
– Тому що ти видаляєш те, що я пишу.

– Я просто стираю помилки.

– А навіщо ти це робиш?

– Я гумка, і це моя робота.

– Це не робота, – сказав олівець.

Гумка відповіла:
– Моя робота така ж корисна, як і твоя.

Олівець різким тоном відповів:
– Ти неправа і зарозуміла, бо той, хто пише, кращий за того, хто стирає.

– Стерти неправильне дорівнює написанню правильного.

Олівець трохи помовчав, потім сказав сумним голосом:
– Але я бачу, що ти з кожним днем стаєш меншою.

– Тому що я жертвую невеликою частиною себе кожного разу, коли виправляю помилку.

– Я також відчуваю себе меншим, ніж раніше.

– Ми не можемо робити добро іншим, якщо не готові пожертвувати чимось.

Потім вона з ніжністю подивилася на олівця і запитала:
– Ти все ще ненавидиш мене?

Олівець посміхнувся і відповів:
– Як я можу тебе ненавидіти, коли ти стільки жертвуєш собою.

Кожен день, коли ти прокидаєшся – у тебе залишається на один день менше.

Якщо ви не можете бути олівцем, щоб створити щастя для інших, будьте гумкою, щоб стерти їхній біль і посіяти надію та оптимізм у їхніх душах, нагадуючи їм, що майбутнє краще за минуле.

Будьте завжди вдячними...