Коли Семенові стукнуло 60, він вирішив піти до лікаря — зробити повне обстеження, як кажуть, щоб знати, з чим іде в старість.

Лікар оглянув його з голови до п’ят, усміхнувся й каже:

— Розслабся, Семене, ти в чудовій формі! Нічого підозрілого не бачу. Якщо й далі так будеш себе тримати — до 120 проживеш, як мінімум. А скажи, скільки було твоєму батькові, коли він помер?

Семен підняв брови: — А я хіба казав, що він помер?

— Тобто твій батько живий? Скільки йому років?

— Та вже 83, — знизав плечима Семен. — Щонеділі бігає на стадіоні, ще й на народні танці записався — гопака вивчає.

Лікар аж окуляри поправив від здивування: — Добре… А дід твій коли помер?

— А я й не казав, що помер, — знову спокійно відповів Семен.

— Чекай-чекай, ти хочеш сказати, що тобі шістдесят, а твій тато й дід ще живі? І що ж дід робить?

— Двічі на тиждень ходить плавати, а щонеділі, як тільки гарна погода, — на гольф. Каже, що свіже повітря — то найкраща терапія. І знаєте, йому 107! До речі, наступного місяця знову одружується.

Лікар аж присів від несподіванки:

— Одружується? У сто сім років? Та навіщо йому це?

Семен глянув на лікаря, примружив очі й з серйозним виразом обличчя відповів:

— А хто сказав, що він хоче? Він мусить...