На порозі стояв високий чоловік у зеленому камзолі, обмотаному ременями, до яких були прикріплені пістолі. Едмундо моментально вкрився потом, ніби вгледів примару. — Не чекав мене знову побачити? - запитав гість, посміхаючись. — Фернандо Морейро ... адже ти був мертвий. я точно пам'ятаю, як ти валявся у калюжі крові. — Як бачиш, я живий. А той клятий день стоїть у мене перед очима, немов то було тиждень тому. Ось це мені про нього завжди буде нагадувати, - сказав Фернандо, вказавши на пов'язку на оці. — Сталась прикра помилка, — буркнув Гуляка і витяг шаблю з піхов, - тепер я довершу те, чого ми не закінчили на острові. Вони схрестили шаблі. Гуляка люто атакував, Фернандо відбивався, і зрештою, скориставшись тим, що супротивник вийшов з себе, зробив кілька обманних рухів і вибив зброю з його рук. До того ж так, що вона відлетіла в інший бік каюти. Потім Фернандо приставив лезо ворогу до горла. — Ти мрець! - заскрипів зубами Едмундо, - Віченцо Рівас особисто здере з тебе шкіру! — Рівас зараз лежить поранений на палубі та молить його помилувати, твоя команда замкнена в трюмі. Корабель тепер мій. Але, на відміну від тебе, я можу висадити тебе і твоїх дружків на узбережжі. Але спочатку хочу вивідати дещо. — Брешеш! - скаженіючи від люті загарчав Гуляка, - Вовк, Скажена Баракуда, де ж вас чорти носять! Але ніхто не біг на допомогу. Фернандо дозволив бранцю визирнути з каюти, біля якої стояло троє озброєних до зубів людей. — Потрібна допомога? - звернувся один з них до Фернандо. — Ні, Стіве, усе добре. Я побалакаю з колишнім господарем цього судна, після чого довірю його вашому піклуванню. Гуляка усвідомив безвихідь свого становища і сів у крісло, схопившись за голову. Фернандо поглянув на аркуш паперу, що лежав на столі, і схопивши, його, вимовив: — Чи не на цьому острівці рік тому ти приховав награбоване? — Так, це та сама карта. Забирай ці гроші собі, тільки не вбивай, — почав благати Гуляка, зрозумівши в якому становищі опинився. — Запхай цю карту разом з грошима собі в дупу! — ощирився Фернандо. — Якщо бажаєш залишитися живим, кажи, що сталося з Габріелою. Не уявляєш, як я мріяв знову зустрітися з тобою, коли лежав один на безлюдному березі і вмирав від поранень. Пам'ятаєш, вона нахилилася, щоб останній раз мене поцілувати? А ти, покидьку, схопив її й потягнув на човен. Ті двоє з тобою глузували з мене пораненого. А потім, коли човен відплив, я чув її плач. Як зараз пам'ятаю, вона благала залишися зі мною. Потім я вже нічого не чув. Що ти зробив з нею, вилупку? Що? — Коли Габріелу доставили на корабель, хлопці замкнули її в каюті. Я хотів, аби вона була моєю коханкою, та ця навіжена плюнула мені в обличчя. Того ж дня на нас наскочив величезний військовий фрегат. Бій був тяжким, нам неабияк пошарпали крильця, але ми змогли втекти, він мимоволі осміхнувся, згадуючи пережите. — Зате потім нам дістався жирний торгівець, який перевозив тканини, деревину і рабів. Разом з ними ми продали і Габріелу. — Куди вона потрапила? — Гадаєш, знаю? — Я давав тобі можливість залишитися живим в обмін на те, що мені потрібне, — спокійно зауважив Фернандо і знову приставив до горла співрозмовника лезо шаблі. — Хутчіш кажи, а то не втримаюсь. — Гаразд, пригадую, — пробелькотів Гуляка, — її купив португальський работоргівець Густаво Поштига. Як актрису для свого невільницького вертепу. Кажуть, всі дівки з того вертепу — його коханки, — в очах пірата страх перемішався із втіхою, яку він отримував від споглядання емоцій на обличчі супротивника. — Можеш убити, та більше я нічого не знаю! Читати далі за посиланням https://arkush.net/book/1202 Приємного читання!