Травень є травень. І ми неповторно живі,
й наші сади мов ліси з непролазною тінню.
Скільки тепла подаровано цьому камінню,
світла — цим вікнам, підземного тління —  траві?

Скільки увімкнуто в нас кольорових вогнів?
Травня несем на собі неспокійну відзнаку:
тут, між великістю каменя й малістю злаку,
чи не обернеться милість природи на гнів?

Скільки на наших очах облетіло кульбаб?
Що залишається — стебел пусте безголів’я?
Мислячих стебел розкішно-густе пустослів’я?
Стежмо за вітром, і промінь — мов поданий трап.

Кров переміниться. Цвіт на каштанах мине.
Ми поспішаємо жити, немов після мору.
Може, у тім і спасіння — пізнати цю пору,
ніби останнє цвітіння. Єдине. Одне.

✍️ Юрій Андрухович
Травень є травень. І ми неповторно живі, й наші сади мов ліси з непролазною тінню. Скільки тепла подаровано цьому камінню, світла — цим вікнам, підземного тління —  траві? Скільки увімкнуто в нас кольорових вогнів? Травня несем на собі неспокійну відзнаку: тут, між великістю каменя й малістю злаку, чи не обернеться милість природи на гнів? Скільки на наших очах облетіло кульбаб? Що залишається — стебел пусте безголів’я? Мислячих стебел розкішно-густе пустослів’я? Стежмо за вітром, і промінь — мов поданий трап. Кров переміниться. Цвіт на каштанах мине. Ми поспішаємо жити, немов після мору. Може, у тім і спасіння — пізнати цю пору, ніби останнє цвітіння. Єдине. Одне. ✍️ Юрій Андрухович
Like
1
74переглядів