Дивлюсь, багато кого тригернула згадка про Петра Порошенка (як можливого міжнародного перемовника важковаговика) в попередньому дописі.

«Ви можете хоча би в такий момент думати не партією, а головою?» (с)

Справа в тому, що в першу, другу та сьому чергу я думаю головою. В чотирнадцятому році. Девʼятнадцятому. І зараз також. Виключно головою. Що важливо, власною. Тому можу сказати, що одна з основних проблем України, це відоме прислівʼя, «На зло тещі, виколю собі око! Нехай у неї буде зять без ока». В цьому ми всі. Напевне це вже неможливо виправити. Якщо наприклад завтра до української перемовної групи додадуть Чалого, Огризка, Клімкіна та Пристайка, я лише буду вітати таке рішення. І мені БАЙДУЖЕ за кого вони голосували шість років тому, за Порошенка чи Зеленського. Це зараз неважливо. Зовсім. Важливий їх фах. Досвід. Звʼязки. Це зараз життєво важливо, надважливо для нашої країни. Це так важко зрозуміти?

Поясню на пальцях.

Коли ви приходите до лікаря, що вас більше всього цікавить? Його професіоналізм чи політичні вподобайки? Доки думаєте над цим надскладним питанням, скажу за себе. Коли наприкінці 2020 року мені робили операцію від якої напряму залежало моє подальше життя, то останнє що мене цікавило, за кого голосував нейрохірург та анестезіолог. Мені було байдуже. Навіть така дурня в голову не прийшла, бо відлік йшов на дні. Хоча можна було повийоб@ватись. Спитати перед операцією. А якщо ні, не той політичний напрямок, то знайти мануальщика з умовної Абрикосовки, але щоби ж точно за нас, та приїхати до нього із своєю проблемою. В моєму випадку, два його рухи і я інвалід. Назавжди…

Вважаєте, що пʼять, шість менеджерів з Банкової це зараз найкраще що є у нас в напрямку міжнародних відносин і все йде так як має йти? Окей. Я ж тільки за, якщо краще за них нікого не має в Україні і бути не може!