... Вітер хитав невидиму фіранку...
На підвіконні умивався кіт...
Бабуся чайник гріла до сніданку...
Ракета випущена... Розпочався літ.

Бабуся клопоталася, й не знала...
Що чайник її, вже не закипить...
Кота погладжувала, із вікна не гнала...
Подумала, та хай собі сидить.

В пательні грінка смачно підгорає...
А кіт не добре, щось нутром відчув...
Бабуся снідання, біля стола ладнає...
Враз за вікном, немов мотор загув.

... Кіт першим її вздрів котячим оком...
Холодну смерть заковану в метал...
Яка летить на них... Не десь, не боком...
Несе в собі озлоблений метал.

Він у ту мить поглянув на бабусю...
Хотів з вікна зстрибнути, та не встиг...
Старенька глянула на нього - що котусю ???
... І світ для них обох, ураз затих.

Вони уже не чули гул сирени...
Не бачили ні диму, ні вогню...
Розірвані мов від зубів мурени...
Залишили життя у цьому дню.

Потух вогонь , що чай грів до сніданку...
Розсипались піджаристі грінки...
Вітер хитав невидиму фіранку...
В дім небо зазирало крізь дірки.

Скількох людей убили ті оскали ???
Скільки чаїв незпитих пролилось ???
Де руки ті, що кнопку натискали ???
Що прирекли хатИ до безголось.

В розбитих стінах тіні душ блукають...
Хотять допити свій ранковий чай...
Що з ними сталося ???
Все відповідь шукають...
Та повну тишу чують зазвичай.

Галина Момот