З 1889 року територію України почали «позначати» пам’ятниками Пушкіну. Перший з’явився в Одесі. У 1899 році — у Криму, у 1904-му — в моєму рідному Харкові. Загалом в Україні нараховували 76 пам’ятників Пушкіну.

Традицію Російської імперії продовжила радянська влада: у 1937 році пам’ятником Пушкіну «позначили» Каховку, у 1961-му — Тернопіль.

У Харкові до сторіччя Пушкіна Німецьку вулицю в 1899 році перейменували на Пушкінську, а через п’ять років встановили пам’ятник. Пушкінську перейменували вже під час повномасштабної російської війни проти України — у січні 2024 року. Тепер це вулиця Григорія Сковороди.

Сергій Жадан називає Пушкіна для Росії «маркером їхньої присутності у світі, маркером їхньої ідентичності». У 2022 році він почав фотографуватися біля пам’ятників Пушкіну, жартома запевняючи, що «ні на що не натякає і ні до чого не закликає». Невдовзі пам’ятники почали зникати. Так сталося, зокрема, у Харкові та Житомирі. Жадан виступає за перенесення таких пам’ятників із публічного простору до музеїв — туди, де їм можна дати історичний контекст.

Світлина з Харкова.