У тиші днів, де вимірюють час
невтомні стрілки втомленого бігу,
живе у серці незгасимий мас —
тепло надій крізь дощ і білу кригу.
​Ми йдем наосліп через шум і дим,
шукаєм світло у чужих вікнах,
плутаєм щирість із туманним цим
одвічним болем у старих снагах.
​Блукають душі стежками доріг,
торкаються плечима у юрбі,
переступають стомлений поріг,
не знаючи ще правди у борні.
​Кохання — то не спалах на годину,
не гучний крик і не веселий брязкіт,
це тиха пристань на сумну хвилину,
де кожен подих — мов священний скарб.
​Воно приходить тихо, без запрошення,
як ранковий туман на тихі води,
знімає з плечей тягар самозахисту
й дарує крила посмішки і вгоди.
​Це два світи, що вирішили злитись
в одне велике й тепле почуття,
щоб серцю більш ніколи не болітись
серед буремних хвиль самого життя.
​І хай довгий і тернистий цей шлях,
де доля випробовує нас часом,
любов живе у щирих словах,
зігріваючи нас лагідним антрактом.
​Бо той, хто щиро і надійно жде,
хто береже у серці світлий дзвін,
своє єдине сонце обов'язково знайде
серед мільярдів земних і тихих війн.