У темряві кімнати, де гасне денний шум, Зринає тихо погляд із глибини розлук. Він не говорить гучно, він просто проникає У самі склепіння душі, що болісно палає. У ньому цілі всесвіти, згорілі дотла, І тиша мовчазна, що мудрістю зріднила. Той погляд — наче вічність, що вмістилась в одну мить, Він б'є без жалю й страху, він пестить і болить. А поруч б'ється серце у зовсім іншім такті, Де кожен подих щирий, не схованій у пакті. Душевний ритм — мов музика незвіданих світів, Що б'ється в унісон із найзавітніших мрій. Він проникає в душу так глибоко і стрімко, Ніби торкнувся крила ангела незримо. І сльози на вії не від образи й болю, А від того одкровення, що повернуло волю. Коли у цьому світі розбитих і чужих Знаходиш раптом погляд, що розуміє стих.