Усміхнувся вересень крізь ранкову млу, Залишивши літо десь на дні гаю. Яблука на гілках налились теплом, Світе мій єдиний, я тебе люблю.

Цей день особливий, тихий і блідий, Вітерець торкається русявого волосся. Всесвіт зупинився в тиші золотій, Наче так від віку й до віку велося.

Ми стоїмо мовчки на межі зімкнень, Деслова зайві, зайві всі розмови. Сотні несказаних, ніжних завмирань Розчиняються у просторі першої любові.

Перший дотик губ — як спалах на зорі, Як легке торкання крил метелика до квітів. Ми у цьому світі наче у дворі, Де немає інших, лиш одні ми в світі.

Час чомусь завмер, стрілки на годиннику Заблукали десь у вирі наших почуттів. Ми п'ємо цю мить по краплі, по крихтинці, Серед тисяч тихих і одвічних слів.

Твої губи теплі, трохи солодкуваті, Спогад про сонце і ранковий мед. У цій затишній і простій кімнаті Народився наш маленький оберіг і шляхетний слід.

Хай летить листячко золоте додолу, Хай дощі осінні стукають у скло. Я не відпущу твою руку знову й знову, Щоб у серці вічно сонце розцвіло.

Цей день пахне м'ятою, свіжістю і тугою, Що переростає в дивовижний дзвін. Яблуневий сад шепоче нам розмову, Світлий день поцілунків шле тобі уклін.