У тиші ночі, де зливаються світи, Дві самотні душі знайшли свої мости. Безмежний простір між ними зник і розтанув, Коли на небосхилі їхній світанок встал. Серця палають вогнем невгасимим, Зливаючись разом у танці єдинім. Кожна хвилина — як вічність прекрасна, Де доля їхню повість плете і рясна. У їхніх очах — відображення щастя, Де бурям і вітрам навіки вже не вдасться Розбити той міст, що люботтю збудований, Що Богом на небесах міцно закований. Вони говорять без слів, лиш поглядом ніжним, Діляться болем і почуттям безмежним. І кожен дотик — як спалах у темряві, Що розганяє хмари на небі сірому й певному. Нехай летять роки, змінюються епохи, Зливаються дощі у холодні крохи, Та їхнє почуття не згасне у дорозі, Воно цвістиме вічно на життєвім роздоріжжі. Дві половинки одного великого дива, Де доля кожному з них подарувала Найвище благо, що в світі існує — Любов, яка вічно живе і мандрує.