Вас теж дратує нетерплячка дітей?
Вони дійсно не вміють чекати кукурудзу навіть 20 хв, а не так, як чекали ми годинами, поки звариться відерна каструля (або ще поки хтось мотнеться по неї на поле й дочекається, поки сторож не бачить 🫣)
Бо вони ростуть у світі, де майже все відбувається миттєво.
Мультфільм не треба чекати до суботи о дев'ятій ранку, як ми чекали того Чіпа з Дейлом, — він запускається за секунду.

Не треба чекати, поки проявлять плівку, — фото видно одразу.

Не треба шукати відповідь у десяти книжках — достатньо кількох слів у пошуку гуглика.

Не треба стояти в черзі до телефону-автомата чи чекати листа тижнями.

Світ став швидким. І діти просто виростають у цій швидкості. Тому їм важче миритися з очікуванням. Важче зрозуміти, чому потрібно чекати своєї черги, чому результат не приходить за п'ять хвилин, чому майстерність вимагає місяців або років. Важко йти на ту роботу, де зарплата буде раз на місяць, а не щодня.

Але нетерплячість — це не "зіпсованість". Це наслідок середовища. Того, яке ми самі й створили. Цей світ миттєвого задоволення. Ми придумали швидкий інтернет, доставку за годину, відео на будь-який смак, кнопки "пропустити рекламу", повідомлення, що прилітають за секунду.

Тому дивно звинувачувати дітей у тому, що вони поводяться так, як їх навчив світ.

Можливо, наше завдання сьогодні — не сварити їх за нетерплячість, а поступово навчити тому, чого сучасне життя майже не тренує: чекати, докладати зусиль, переживати невдачі, не кидати справу після першої спроби. Нас цьому мало вчили, бо то був наш звичайний спосіб життя. А в них інший. Хіба не так?