22 червня минає 85 років з дня початку (1941) масових розстрілів у в'язницях Львова в'язнів, причетних до ОУН, санкціоновані прокурором Львівської області Харитоновим. Загальна кількість жертв у Львові за оцінками істориків коливається між 2358 і 2752 душ... Останні дні червня 1941 року називають трагедією на західних теренах України.Перші розстріли у тюрмах на західних теренах України, які з вересня 1939 р. перебувала під радянською окупацією, розпочались 23 червня 1941 р., на другий день німецько-радянської війни. На той час політичних в’язнів утримували у 22 тюрмах Львівської, Тернопільської, Волинської, Івано-Франківської, Рівненської, тодішньої Дрогобицької областей. А з 24 червня почались масові вбивства по в’язницях.Тюрма №1 на вулиці Лонцького у Львові була найбільшим комплексом НКВС (Народний комісаріат внутрішніх справ). Донині у підвалах збереглися камери, в яких, спершу, вбивали по одному, а потім заганяли групами і через вікно дверей кидали гранати. Виводили в’язнів на тюремне подвір’я і автоматною чергою позбавляли їх життя.24 червня 1941 р. начальник тюремного управління НКВС у Львівській області Лерман у звіті начальству написав, що з 1355 людей, вибраних до розстрілу, вирок виконано щодо 924, інформував, що арештованих приймають без належного оформлення, за списками, без статті звинувачення. Вже у цей день німецькі літаки бомбардували Львів. Члени ОУН 26 червня напали на львівську в’язницю «Бригідки» та завдяки переполоху змогли врятувати близько 300 засуджених, які були у черзі на розстріл.Жахлива цифра - лише у тюрмі на Лонцького радянські каральні органи з 22 до 28 червня вбили 1680 в’язні«Я сидів уже три місяці у тюрмі на Лонцького, у камері нас було 8. Всі українці (селяни, робітники, інтелігенція). 23 червня біля 6-ї по обіді, приказали нам зійти вниз з речами. У партері було 20 в’язнів. Начальник крикнув: «Ложись» і почав стріляти. На мене навалились тіла розстріляних товаришів. Начальник і три енкаведисти перейшли до інших камер стріляти людей. Я не був поранений, обмазав лице кров’ю. Через кілька хвилин енкаведисти повернулись і зробили кілька пострілів по тілах, які були зверху і рухались. Все затихло. Я обережно піднявся. В коридорі і камерах скрізь лежали помасакровані тіла в’язнів, цілі їх стоси. Нікого не було з енкаведистів. Я спробував сховатись на стриху, але було закрито, вибіг на подвір’я тюрми і сховався у кущах. Не міг втекти на вулицю, бо там була охорона. Вночі я бачив, як енкаведисти закопують тіла у викопану при вході яму. Деякі люди давали ознаки життя. Десь зранку охорона пішла з подвір’я. Я скочив на ринву і спустився по ній, пішов до помешкання свого знайомого, який жив неподалік. Так я урятувався чудом», – розповів дослідникам «Меморіалу» голова читальні «Просвіта» на Жовківщині на початку 90-х рр. минулого століття.Вбивства чинили поспіхом. До початку німецько-радянської війни радянські органи провели на заході України чотири масові депортації родин «ворогів народу»: у лютому, квітні, червні 1940 р. і в червні 1941 р. За різними даними дослідників, у далекі краї вивезли майже 1 млн. 200 тис. людей, із них 400 тис. українців. Головною метою сталінського режиму було знищити політичну, військову, суспільну еліти, як українців, так і поляків. Тюрми були переповнені політичними в’язнями, яких утримували у жахливих умовах і жорстоко катували. Про це ще сьогодні нагадують тюремні камери.У перший тиждень війни чисельність арештованих зросла майже удвічі. У Львові і невеликих містечках українців хапали просто на вулицях і везли в тюрми, щоб «очистити» регіон від «українських націоналістів». Коли 22 червня 1941 р. розпочалася німецько-радянська війна, то відступ червоної армії із заходу України був очевидний і радянські каральні органи вирішили звільнити тюрми від в’язнів.23 червня 1941 р. у місцеві відділення НКВС надійшов план евакуації 23236 в’язнів із Галичини та Волині в тюрми росії та Киргизстану. Але наступ німецьких військ спричинив паніку, особливо серед енкаведистів, які почали вбивати в’язнів уже з 22 червня, без вироків і не перевіряючи статтю арешту.Начальник тюремного управління НКВС Філіппонов звітував наркому НКВС України Сергієнку, що в перший день нападу німців на срср у тюрмах Львівщини розстріляно 108 людей. Такі ж розстріли почалися в Луцьку, Перемишлі, Добромилі. З москви вже за кілька днів надійшла телеграма з розпорядженням Л.Бєрії, «за списком, затвердженим прокурором, розстріляти всіх осіб, що перебували під слідством, засуджених за контрреволюційні злочини за статтею 170 Кримінального кодексу, та осіб, які здійснили розтрати, а підслідних і засуджених, які не проходять за цими статтями Кримінального кодексу, звільнити». У ніч із 23 на 24 червня, як вказано у звіті тюремного управління НКВС, весь особовий склад тюрми покинув Львів, але через 4 години повернувся і вбивства набули масового характеру.У Львові політичних в’язнів розстрілювали на Лонцького, у Замарстинівській тюрмі, «Бригідках» (сьогодні тут розташовується СІЗО), а ще у Золочеві, Дрогобичі, Луцьку, Чорткові, Дубно, Самборі, Рівному, Тернополі та інших містах.Сортували людей і розстрілювали порціями. Згідно з документами, людей мали сортувати: з важкими вироками – розстріляти, а щодо кого тривало слідство – планували вивезти. Але забракло вагонів для вивезення у тюрми НКВС срср. Бо військова влада гостро потребувала вагонів і не планувала з НКВС ділитися ними.На заході України перестріляли практично всіх, лише частково у Львові випустили кримінальників. У ніч із 23 до 24 червня 1941 р. на Лонцького і в «Бригідках» сортували людей і розстрілювали порціями. 22-24 червня стріляли по підвалах, карцерах. 24 червня енкаведисти покинули Львів, а коли повернулись, до 27 червня був повальний розстріл у камерах, кидання гранат. Якщо мали час, то дострілювали, все залежало від наступу нацистів», – каже працівниця Центру досліджень визвольного руху, історик Олеся Ісаюк.Протягом тижня від початку війни у тюрмах на заході України НКВС вбив близько 24 тис. людей, віком від 15 до 60 років. Є спогади про розстріли жінок і дітей. Убитих в’язнів кидали в ями, вириті нашвидкоруч, на тюремних подвір’ях, у саду, закидали тілами і тюремні підвали, бо на вивезення тіл не вистачало ані часу, ані транспорту. В останні дні перед втечею радянські органи просто залишили тіла в’язнів у камерах. Більшість убитих – українці, близько 10% – євреї, а також були поляки. Документи та архіви в’язниць енкаведисти палили.Масові вбивства у тюрмах у перші тижні війни відбувались не лише на заході Україні, але й у Києві, Вінниці, неподалік Харкова, у Криму.До сьогодні знаходяться сліди злочинів комуністичного терору.У період з 1939 до 1941 року, за різними дослідженнями, у всіх тюрмах Західної України розстріляно близько 60 тис осіб, сюди входять і жертви кінця червня 1941 р. Останки людей знаходили в ямах на тюремних подвір’ях. Не скрізь родичі могли забрати замордованих чоловіків, дітей, батьків. 30 червня 1941 р. о 4-й годині ранку український батальйон «Нахтігаль» на чолі з командиром Р.Шухевичем першим зайшов у Львів. Серед замордованих у тюрмах людей він знайшов і свого брата. Німці дозволили відчинити в’язниці і люди кинулись шукати своїх дітей, батьків, сестер, братів. Від побаченого були шоковані, про що є чимало спогадів. Німецька окупаційна влада використала факти масових розстрілів в’язнів, злочини комуністичного терору з метою пропаганди, посиливши не лише антибільшовицькі настрої, але й спровокувавши антисемітські. Місця злочинів фотографували, фільмували, списки розстріляних в’язнів публікувала місцева преса.Нова німецька влада залучила до робіт у тюрмах єврейських чоловіків, які витягували трупи, виносили їх на подвір’я і складали чи вантажили. Був шалений запах від розкладених тіл. Був спровокований єврейський погром 1 липня 1941 р. Вже тоді було очевидно, що тоталітарний радянський окупаційний терор змінив інший – гітлерівський, принісши горе і сльози...