Бувають такі дні…
Коли ще очі не розплюшила до пуття, а тебе вже все дратує…
Й всі…

Пательня на плиті,
цукор в цукорниці,
яйця в курячому сараї,
показники на придворному градуснику,
новини в телефоні,
собака Цуцилія, яка цілеспрямовано стрибає під ноги,
ноги, які хочеться пересувати руками, бо самі вони пересуватися відмовляються,
табун котів, де кожному індивідуально тре відчинити й зачинити двері, разів по десять за годину на один писок…

Та взагалі, все довкілля дратує!!!

Натіліпала тісто на якусь махмурню з мізюном…
Ірина Олександрова фаршу накрутила…
Посуду назбиралося - гора!!!

Мию й пссссешу!!!
Псссссешу, плююся, як той чайник, що кипить, й мию!!!

Й якого біса, скажіть мені будь ласочка?…

Вдихую-видихую повііііііільно, разів десять поспіль…
Чорна завіса перед очами починає кудись діватися.
Акумульована агресія йде за нею слідом.

Тю?
Чи я дурна?
Я у власній й теплій хаті, яка в мене є.
Під цілим дахом, який в мене є.
В своїй мийці, яка в мене є.
Гарячою водичкою, яка в мене є.
Мию дофігіща посуду, який в мене є, й складові від мʼясорубки, яка в мене є!
Й мʼясо є, щоб його крутити!
Й все, що тре для того пирога, який вже в духовці, також є!
Й духовка ж є!!!
Й газ в ній!!

То на яку холеру я злюся???

Ййййййй попустило…