Життя таке…

Все поруч…
Паралельно та перпендикулярно. Або взагалі, діагонально…

Радощі й сум.
Любов й ненавість.
Бажання спокою та існування в вигляді кришечки чайника, що давно вже кипить…

Ірина Олександрова традиційно найголовна по кухні.
Донечка побігла у церкву.
Синочок щось прихворів. Намагається вмовити свою температуру тримати себе в руках?
Мене колежанка доправила на цвинтар та назад…

Тюльпанів матусі й донецькому дядьку Сашку я нарізала.
Травичку на могилках посапала.
Квіточки посіяла. Чорнобривці, майори, космеї, волошки.

Їхали, тривога вже давно була оголошена?
Тіііііільки в позу Хаймерсу стала з маленькою сапочкою над матусіною могилкою, йййййааааак дасть ППО десь гатити!!!
Й бляшанка добросусідська гидотно дзилинчить???

Продовжую сапкою махати, з небіжчиками своїми спілкуватися, та розмірковую?
Чи бігти до посадки, між деревами ховатися?…
Чи прям тут, між могилами влягатися?…

Та пронесло…

Поки колежанку чекала, ледве взаміж не вийшла?:)
Підійшов до мене знайомитися такий собі пес!:)
Приязний?:) Доброзичливий цілком?:)
Штани мої нюхав, руки лизькав?
Я вибачалася, що пригостити його мені нема чим?
Бо ті обовʼязкові смаколики, що на цвинтар несуть, діти вже забрали!

Відволіклася на свою цигарку й розумію, що на мені вже намагаються одружитися!:)
Тю?:)
Потвора мала!:)
- Раз жерти нічого не даєш, може ж в тебе є щось інше мені запропонувати?:)

Нагнала його!:)
Хвилин пʼять його не було, дивлюся, він вже з чиєїсь могилки щось вкрав!:)

Аж коли додому повернулася, відбій тривоги пролунав…
Ссссссцкйбнблдгсня…