Театр Лесі Українки до повномасштабного вторгнення був фактично культурним представництвом Росії в Києві — навіть твір самої Лесі Українки "Камінний господар" там ставили в перекладі на російську. Про це та багато іншого режисер і театральний менеджер Слава Жила розповів у інтерв'ю Буквам: 📌 Перейменування театрів — це зовнішня зміна без системного змісту. В Одесі досі виходять вистави російською. Немає чіткої культурної політики, а під час повномасштабної війни вона має бути директивною — не рекомендаційною. 📌 Скандал у "Сузір'ї" з виставою, де актриса говорила російською без попередження глядачів, — це не художній експеримент, а спроба ним прикритися. Системне використання мови агресора зі сцени формує відповідні суспільні установки. 📌 Бюджетна модель фінансування театрів діє як наркотик: 95% доходів муніципальних театрів — це бюджет. Система залишається радянською, лише формально переформатованою. Водночас незалежні проєкти — МУР, Дикий театр — доводять, що якісний продукт може існувати без постійного утримання за кошти платників податків. 📌 Театри мають стратегічне значення у культурі, а ідеологічна складова має бути всередині кожного, хто там працює. 📌 Системної підготовки до реформ після завершення війни немає. І якщо це не змінити зараз, після перемир'я отримаємо відкладений ефект — той самий пострадянський театр під новими вивісками. Повну розмову читайте на сайті Букв: https://bukvy.org/rezhyser-slava-zhyla-pro-te-yak-ukrayinskyj-teatr-boretsya-z-rosijskoyu-movoyu-ta-spadshhynoyu/