День вдячності ламантинам

Щороку в останню середу березня світ відзначає День вдячності ламантинам (Manatee Appreciation Day). Цей день — нагода запостити фотографію милого товстенького ссавця, який жує водорості. А також — це сигнал SOS від одних із найдобріших істот на планеті, які стали заручниками власної повільності. Якщо у тваринному світі існує амбасадор тотального спокою, медитації та бодіпозитиву, то це однозначно ламантин.

Секретні родичі та анатомічні дива
Їх часто називають “морськими коровами”, і візуально вони справді нагадують величезні підводні картоплини з ластами. Здається, що вони мають бути родичами моржів або тюленів. Але еволюція має чудове почуття гумору: генетично найближчими сухопутними родичами ламантинів є слони.


І якщо придивитися до їхньої анатомії, слонове минуле стає очевидним:

Ламантини цілими днями жують жорстку морську траву, в якій повно піску. Будь-які звичайні зуби стерлися б за пару років. Тому природа придумала для них систему “маршових молярів” (marching molars).
У них немає іклів чи різців — лише жувальні зуби. Коли передні зуби стираються і випадають, увесь зубний ряд повільно зсувається вперед, а позаду виростають нові. Цей конвеєр працює все їхнє життя.

Щоб спливати на поверхню або занурюватися на дно, ламантинам не потрібно інтенсивно працювати ластами. Вони використовують… власні гази. Затримуючи гази в довгому кишківнику, вони збільшують свою плавучість (як поплавок), а випускаючи їх — повільно опускаються на дно. Це геніальний механізм енергозбереження!
Усе їхнє тіло (а особливо морда) вкрите вібрисами. Це не просто шерсть, а надчутливі антени, які дозволяють ламантинам “мацати” воду і відчувати зміни течії, наближення інших тварин чи рельєф дна навіть у дуже каламутній воді.