Українська
English
14:42
У трамвай забігає пара. Чоловік із пакетом, жінка миттю вихоплює його з рук:
— Ну от! Йогурт забув купити! А масло… Ти що, не бачиш різниці? Треба було брати з зеленою смужкою, а не з синьою, це ж знежирене! О! Я ж тобі сто разів казала, що не їм шоколад з цими твоїми горіхами й родзинками! А ти знову купив! Я вже просто не можу!
Чоловік у розпачі хапає шоколадку й зі злістю шпурляє її у відчинене вікно.
14:41
У трамвай заходить хлопець. І бачить її.
Дівчину такої неймовірної краси, що навіть його найсміливіші, але пристойні фантазії були жалюгідними порівняно з цією реальністю. Його ніби громом вдарило. Ось вона! Його доля, його любов з першого погляду й до останнього подиху!
Але треба діяти. От тільки… його наче переклинило. Мозок відмовив, м’язи теж. Але нове почуття вже сильніше за нього самого.
І він, рухаючись, як глибоководна каракатиця, яку раптово підняли на поверхню, наближається до неї.
Він хоче опуститися на коліно, як справжній лицар, але, на жаль, у каракатиць немає колін. Тому, стоячи в дивній для людини, але природній для каракатиці позі, він видавив:
— Дівчино, ви неймовірні… Дозвольте з вами познайомитись? Я Сергій.
Вона повертається.
Хлопець симпатичний, і їй він одразу сподобався. І те, що вона вразила його до глибини душі, теж стало очевидним — по його напруженій позі каракатиці.
Але жінка є жінка. Вона має переконатися в серйозності намірів претендента. Маленька, незначна, майже формальна матеріальна жертва потрібна.
Хоча на язику вже вертиться й от-от злетить слово: «Так!»
Та вона бачить, що хлопець — звичайний студент, і вирішує не завищувати планку. Кокетливо посміхається:
— А я без шоколадки не знайомлюся.
У Сергія в голові гримить новий вибух.
Він же бідний студент! У кишені, крім студентського проїзного, ані копійки!
Перша ідіотська думка — подарувати їй свої майже нові кросівки 44 розміру. Але навіть його каракатицевий мозок зрозумів, що це погана ідея.
Паніка. Думки скачуть, серце шалено гупає.
«Невже через якусь шоколадку я втрачу своє кохання? І буду приречений на вічні страждання та муки?!»
Він не знає, що робити. Він у відчаї.
Допоможіть!!! Будь ласка, допоможіть!!!
І тут…
Повз проноситься зустрічний трамвай, і через відчинене вікно влітає плитка шоколаду з горіхами й родзинками.
Вона з розгону вдаряється йому в груди, падає прямо на коліна дівчині.
Вони обоє дивляться на неї…
А потім піднімають очі одне на одного. І розпливаються в усмішках.
Все. Початок їхнього щастя покладено.
Ніхто навіть не задумався, звідки взялася та шоколадка. Але ж вона б обов’язково звідкись узялася. Бо щастя не може зірватися через дрібниці.
У трамвай забігає пара. Чоловік із пакетом, жінка миттю вихоплює його з рук:
— Ну от! Йогурт забув купити! А масло… Ти що, не бачиш різниці? Треба було брати з зеленою смужкою, а не з синьою, це ж знежирене! О! Я ж тобі сто разів казала, що не їм шоколад з цими твоїми горіхами й родзинками! А ти знову купив! Я вже просто не можу!
Чоловік у розпачі хапає шоколадку й зі злістю шпурляє її у відчинене вікно.
14:41
У трамвай заходить хлопець. І бачить її.
Дівчину такої неймовірної краси, що навіть його найсміливіші, але пристойні фантазії були жалюгідними порівняно з цією реальністю. Його ніби громом вдарило. Ось вона! Його доля, його любов з першого погляду й до останнього подиху!
Але треба діяти. От тільки… його наче переклинило. Мозок відмовив, м’язи теж. Але нове почуття вже сильніше за нього самого.
І він, рухаючись, як глибоководна каракатиця, яку раптово підняли на поверхню, наближається до неї.
Він хоче опуститися на коліно, як справжній лицар, але, на жаль, у каракатиць немає колін. Тому, стоячи в дивній для людини, але природній для каракатиці позі, він видавив:
— Дівчино, ви неймовірні… Дозвольте з вами познайомитись? Я Сергій.
Вона повертається.
Хлопець симпатичний, і їй він одразу сподобався. І те, що вона вразила його до глибини душі, теж стало очевидним — по його напруженій позі каракатиці.
Але жінка є жінка. Вона має переконатися в серйозності намірів претендента. Маленька, незначна, майже формальна матеріальна жертва потрібна.
Хоча на язику вже вертиться й от-от злетить слово: «Так!»
Та вона бачить, що хлопець — звичайний студент, і вирішує не завищувати планку. Кокетливо посміхається:
— А я без шоколадки не знайомлюся.
У Сергія в голові гримить новий вибух.
Він же бідний студент! У кишені, крім студентського проїзного, ані копійки!
Перша ідіотська думка — подарувати їй свої майже нові кросівки 44 розміру. Але навіть його каракатицевий мозок зрозумів, що це погана ідея.
Паніка. Думки скачуть, серце шалено гупає.
«Невже через якусь шоколадку я втрачу своє кохання? І буду приречений на вічні страждання та муки?!»
Він не знає, що робити. Він у відчаї.
Допоможіть!!! Будь ласка, допоможіть!!!
І тут…
Повз проноситься зустрічний трамвай, і через відчинене вікно влітає плитка шоколаду з горіхами й родзинками.
Вона з розгону вдаряється йому в груди, падає прямо на коліна дівчині.
Вони обоє дивляться на неї…
А потім піднімають очі одне на одного. І розпливаються в усмішках.
Все. Початок їхнього щастя покладено.
Ніхто навіть не задумався, звідки взялася та шоколадка. Але ж вона б обов’язково звідкись узялася. Бо щастя не може зірватися через дрібниці.
14:42
У трамвай забігає пара. Чоловік із пакетом, жінка миттю вихоплює його з рук:
— Ну от! Йогурт забув купити! А масло… Ти що, не бачиш різниці? Треба було брати з зеленою смужкою, а не з синьою, це ж знежирене! О! Я ж тобі сто разів казала, що не їм шоколад з цими твоїми горіхами й родзинками! А ти знову купив! Я вже просто не можу!
Чоловік у розпачі хапає шоколадку й зі злістю шпурляє її у відчинене вікно.
14:41
У трамвай заходить хлопець. І бачить її.
Дівчину такої неймовірної краси, що навіть його найсміливіші, але пристойні фантазії були жалюгідними порівняно з цією реальністю. Його ніби громом вдарило. Ось вона! Його доля, його любов з першого погляду й до останнього подиху!
Але треба діяти. От тільки… його наче переклинило. Мозок відмовив, м’язи теж. Але нове почуття вже сильніше за нього самого.
І він, рухаючись, як глибоководна каракатиця, яку раптово підняли на поверхню, наближається до неї.
Він хоче опуститися на коліно, як справжній лицар, але, на жаль, у каракатиць немає колін. Тому, стоячи в дивній для людини, але природній для каракатиці позі, він видавив:
— Дівчино, ви неймовірні… Дозвольте з вами познайомитись? Я Сергій.
Вона повертається.
Хлопець симпатичний, і їй він одразу сподобався. І те, що вона вразила його до глибини душі, теж стало очевидним — по його напруженій позі каракатиці.
Але жінка є жінка. Вона має переконатися в серйозності намірів претендента. Маленька, незначна, майже формальна матеріальна жертва потрібна.
Хоча на язику вже вертиться й от-от злетить слово: «Так!»
Та вона бачить, що хлопець — звичайний студент, і вирішує не завищувати планку. Кокетливо посміхається:
— А я без шоколадки не знайомлюся.
У Сергія в голові гримить новий вибух.
Він же бідний студент! У кишені, крім студентського проїзного, ані копійки!
Перша ідіотська думка — подарувати їй свої майже нові кросівки 44 розміру. Але навіть його каракатицевий мозок зрозумів, що це погана ідея.
Паніка. Думки скачуть, серце шалено гупає.
«Невже через якусь шоколадку я втрачу своє кохання? І буду приречений на вічні страждання та муки?!»
Він не знає, що робити. Він у відчаї.
Допоможіть!!! Будь ласка, допоможіть!!!
І тут…
Повз проноситься зустрічний трамвай, і через відчинене вікно влітає плитка шоколаду з горіхами й родзинками.
Вона з розгону вдаряється йому в груди, падає прямо на коліна дівчині.
Вони обоє дивляться на неї…
А потім піднімають очі одне на одного. І розпливаються в усмішках.
Все. Початок їхнього щастя покладено.
Ніхто навіть не задумався, звідки взялася та шоколадка. Але ж вона б обов’язково звідкись узялася. Бо щастя не може зірватися через дрібниці.
40views