"Почалася війна" - ці слова стали відліком нового часу.
У 2022 не розуміли, що відбувається.
У 2023 сподівалися на близький кінець.
У 2024 усвідомили: легко не буде.
У 2025 - розчарування, страх, ненависть.
У 2026 - зневіра, розпач, але навіть без світла, тепла й інтернету Україна є 💙💛
Ні, ненависть була завжди, вона тільки наростає. Тепер вона живить мозок, легені, нерви.
Під звуки сирени люди в тилу йдуть на роботу. Одягаються тепло, бо з опаленням проблеми. Під звуки сирени несуть додому теплий хліб. Яке це щастя - мати шматок хліба. Під світлом ліхтариків готують вечерю. Навчилися розрізняти звуки: літаки, ракети, шахеди, прильоти. Тепер карта тривог - номер один у списку пошуку Google. Усі отримують такі смс: "Що робити, якщо ваші рідні або знайомі зникли безвісти у зв’язку із воєнними діями?", "Підозрілі предмети", "Підвищена загроза" - вони вже не викликають здивування. Мовчазні погляди і короткі переписки більш значущі, ніж медіа й марафони. Жодних емоцій - люди вигоріли. Вони перевіряють телеграм-канали в пошуках надії на мир. Збирають рештки сил і роблять, що можуть, бо є ті, кому гірше, але вони стоять🙏🏻🙏🏻🙏🏻
Люди звикли до війни...
І є щось уперте в цих тиловиках. Вони купують каву, щоб підтримати малий бізнес. Хапаються за роботу, як за рятівне коло, хоч вона виснажує ще більше. Донатять з останніх сил. Лишають не "на чай", а "на бензин для генератора". Купують насіння і жартують про весну. Йдуть на роботу, а після неї шукають методи й способи вберегти свою травмовану психіку. Вони продовжуть жити попри спустошення і відчуття невизначеності, бо в їхніх застиглих душах маленьким весняним проліском проростає надія. Така тиха і вперта. І вона шепоче:
- Ще трохи, ми зможемо, ми вистоїмо!
Надія є! Надія завжди є! Треба вірити 💙💛
Сьогодні ми вкотре проживемо ніч з 23 на 24.
Завтра буде страшно відкрити соцмережі.
Хтось буде писати, хтось читати, хтось мовчати. Але всіх накриють спогади...
Тому я буду триматися за слова:
Маленька надія має велику силу 💙💛