На лайно вже звелася…
Про піллллятські мопеди давно вже оголосили, що летять?
На марі тривог всі області навкруги Полтавщини червоніли!
А в нас тієї тривоги все нема та й нема?…

Й тут все запрацювало та завило!
Сільська сирена, телефон!
Попрокидалися ж…

Самій цікаво…
Раз завило, то можна видихувати…
Все в штатному режимі…

На картинку сьогодні натрапила.
Про перемотування часу…

Півдня розмірковую…
Нууууу, тааааак.
Схоже, це чудова ідея, час мотати…

От в якому напрямку, те ще питання???
Вперед?
Привабливо, авжеж?
А чи потрібно?
Хто дасть гарантії, що в майбутньому теперішнє сьогодення не вважатиметься білою життєвою смугою?…

Назад?
Так, в часи декілька минулих життів тому стільки було доброго, чудового…
А скільки було того, що згадувати я неспроможна? Бо дуже боляче…

Та поза будь-якими моїми бажаннями та розмірковуваннями минуле згадується…

Йду до тамбуру палити…
Ліворуч від мене ккккалацає…
Що клацає?
Та ліфт же ж?
Шахта якого була вбудована прям по кухнях донецької девʼятиповерхівки, де я жила…

Слухаю та намагаюся вгадати, хто тим ліфтом їде додому?
Мій перший чоловік Баєв повертається з роботи?
Димко з шостого поверху поспішає на вечерю з побачення?
Нудна стара Тимофіївна з четвертого поверху сунеться з двору?
Чи Полікарови з сьомого вівчарку Айну з прогулянки везуть???

Та…
Ото я намотала…
Відчайдушно…

Після Донецьку я 6,5 років в Ясинуватій прожила…
Й вже десять років мешкаю на Полтавщині…

Й клацає на холодильнику стабілізатор від Yulia Kleyman та її родини…
А мені донецький ліфт чується…

Ви там як?
Летить же ж те залізяччя.
Бережіть себе, будь ласочка!