У тому саді, в тому винограді,
На тій землі, де шепчуть спориші,
Там льон цвіте, там діти сонцю раді,
І там весна сміється від душі.
Росте буркун, квітують медоноси,
Синіє річка, риба хвилю б'є.
У тому саді золотаві роси
І в них пташина срібні гнізда в'є.
А ще там мед, там райськії жарптиці.
Там куропатки бігають селом.
У тому саді ягоди й гнилиці
І місяць-човник з голубим веслом.
Яка краса - очей не відірвати.
Яка блакить, яка безмежна вись.
Там хочу жити, хочу там вмирати,
І їсти паперівку, як колись.
У тому саді моя вічна врода -
Сорочка з хмелю, із верби рукав.
Там огірочки вернуть із города.
Під гірку - грушка, а в долині став.
І така легкість - це ж моя Держава.
Це ж мій Едем в пшеничному стеблі.
І тому саду - Слава йому, Слава.
І Слава людям рідної землі.
І хай так буде вічно - небо, зорі,
Шовковий лан й блакитний небокрай.
У тому саді, як в житейськім морі -
Буває й пекло, а все більше рай.
І я той сад нізащо не зміняю
На землі, що не пахнуть полином.
І я лиш тут люблю, сміюсь, кохаю,
І лише тут тополі за млином.
Г.Потопляк