Хто з вас коли бачив, як вмирає хата?
Може її стогін раптом хтось почув?
Може хтось заплакав?.. став їй співчувати?..
Й чимось себе схожим з хатою відчув?..

Помирала хата боляче і гірко
Ще вночі їй снились рідні голоси
І фуфайка мокра сохла на одвірку,
Як у ті минулі гомінкіі часи.

Згадувала хата, як дзвеніла сміхом,
Як вбирала спрагло аромати страв,
І яку безмежну, незбагненну втіху.
Завжди відчувала.в вирі різних справ!

Кровоточить смутком зараз у ній пустка...
Мертва холоднеча наближа кінець...
І не зігріває в павутинні хустка,
Кинута недбало кимось на стілець...

***

А бува й людина, як ота хатина:
Наче павутина — в ній є почуття...
Та вона при цьому, наче домовина,
Якщо в ній немає Вічного Життя.

З нас ніхто не хоче — бачити реальне,
Не міняє напрям й шлях своїх сердець,
Бо життя фізичне, як матеріальне,
Має свій початок — має і кінець...

🖍️ Віра Шрьодер (Шепель)