«Я вийду з Києва останнім» – пише Валерій Залужний у своїй книжці. Вчора Володимир Золкін опублікував фото Валерія Залужного на пляжі у Домінікані, що визвало обурення у соц мережах І от сидиш, дивишся на це все з країни, яка живе між повітряними тривогами, блекаутами. Для Залужного «важка служба» в Лондоні логічно продовжується зимовими канікулами в тропіках. Для нас – холодні квартири, мобілізація, фронт, де кожен день вирішує чиєсь життя. На дипломатичному фронті треба вигризати кожен снаряд, кожне рішення союзників. Філософське питання, але чому нам так стабільно не щастить із «лідерами»? Чому ті, хто мали б бути прикладом витримки й відповідальності, з такою легкістю дозволяють собі заморські курорти посеред найважчої війни за всю сучасну історію? Чому для них нормально розповідати про «останнього з Києва», а потім першими опинятися біля бірюзового моря? Цей контраст б’є по голові сильніше за будь-яку пропаганду. Замість відчуття опори й поваги – порожнеча, гірке розчарування й сором. Не за них – за нас, що знову зробили кумиром того, хто в критичний момент обрав не нашу реальність, а свій комфорт. https://t.me/Ukraineaboveallelse