Коли ми говоримо про козацьку державу, уявляємо шаблю, кінь і вуса.
Але за цим образом майже завжди лишається жінка, без якої козацький світ просто не міг існувати.

Поки чоловіки роками перебували в походах, саме жінки тримали на собі весь тил. Вони вели господарство, обробляли землю, доглядали худобу, розпоряджалися майном і відповідали за виживання родини. У багатьох випадках козачки фактично ставали головами домогосподарств — ухвалювали рішення, вели торгівлю, відстоювали власні права в судах. І це не винятки, а зафіксований історичний факт.

Жінка в козацькій Україні була ще й носієм культури та освіти. Саме матері й бабусі навчали дітей грамоти, передавали знання, пісні, обряди, родинні історії. Через них формувалася національна пам’ять. Недарма дослідники зазначають: рівень грамотності серед українців у XVII–XVIII століттях був вищим, ніж у багатьох країнах Європи — і в цьому велика заслуга жінок.

Але козацькі жінки вміли не лише берегти, а й боронити. У літописах згадуються випадки, коли вони організовували оборону міст і сіл під час нападів, тримали зброю в руках і діяли не менш рішуче, ніж чоловіки. Відомі й історії козачок, які переодягалися у чоловічий одяг і вирушали в походи разом із військом. Для них це було не романтикою, а необхідністю — захистом своєї землі й роду.

Козачка — це не «додаток» до козака.
Це опора, стратег, берегиня і воїн, коли цього вимагали обставини.

Саме тому сьогодні образ жінки-козачки є частиною української ідентичності. Вона символізує витривалість, внутрішню силу, мудрість і любов до свободи. Українську історію творили не лише ті, хто тримав шаблю, а й ті, хто тримав дім, мову, пам’ять і майбутнє.

І ці імена — варті того, щоб їх пам’ятали.

🖤 Якщо відгукнулося — постав ❤️
💬 Напиши в коментарях: про кого з українських жінок варто говорити частіше?