Щось другий день вже ні про що не пишеться…
Й телефон у руки візьму?
Й пальці віялом розтобурищу?
А думки в купку не збираються…

Баба Надя вчора наснилася…
Навіть не сама баба Надя?
А сон про неї?

Що я десь?
Не вдома на Полтавщині, де баби Наді ніколи не було?
Й не вдома на Донбасі, де баба Надя прожила майже все своє довге життя?
Що я ще десь колгочуся, вирішую якісь проблеми, дивлюся в вікно, бачу, що вже сутеніє й розумію!
Я геть забула, що мені конче потрібне до баби бігти!!!
Бо вона ж десь там лежить та на мене чекає!!!
Й їсточки хоче!!!

А я…
А я геть про це забула…

Й я реву…
Горячково та метушливо збираюся…
Накладаю в якісь банки якусь їжу…
Поспішаю!
Дуже поспішаю!!!
Бо вона ж там їсти хоче!!!

Прокинулася…
А ревти все ще хочеться…
Другий день пішов…
А мене все той сон не відпускає…
Й не бачила я в тому сні бабу Надю…
А серце крає…

Й на цвинтар до неї піти можливості нема…
Де я?
Й де той цвинтар…

Й нехай я не можу через кляту вввввійну вклонитися твоїй могилі, я памʼятаю тебе, ба…
Я люблю тебе, ба…
Нехай там, у засвітах, тобі буде спокійно…

Помʼянули її вчора…
Помʼяніть і ви сьогодні мою бабу Надю…