ХТО й НАВІЩО денаціоналізує українців?

Українські блогери сьогодні денаціоналізують українців набагато потужніше й ефективніше, ніж сам путін.

Щодня, у форматі розважальних відео, «просвітницьких» роликів і подкастів вони втовкмачують, що українська нація з’явилася лише на початку ХХ століття — разом із державою.

Раніше, мовляв, націй не було.
І київські князі були «не наші».
І в часи Русі — жодної «національної свідомості».

Висновок, який вони м’яко підсовують глядачеві:
українці не мають права вважати себе спадкоємцями Русі.

І що страшніше — все більше українців починають у це вірити.

Але спитаймо інакше:
коли тоді з’явилися українські дохристиянські обряди, колядки, щедрівки, веснянки, наші народні мелодії, звичаї, вишивки, назви місяців і свят?
Це ж і є ознаки нації!

Задовго до будь-якої «держави ХХ століття»?

Коли з’явилася українська мова — одна з головних ознак нації?
І хто її створив, якщо не сам народ, що усвідомлював свою відмінність?

МОСКОВСЬКА імітація слов’янства

Для порівняння — подивімося на тих, хто сьогодні претендує на спадщину Русі.

В їхньому «фольклорі» немає власних колядок, щедрівок, гаївок.

Слова «колядка» й «щедрівка» навіть не мають відповідника в штучному «русском язикє».
Їх занесли туди українські переселенці.

Їх «пєрєвєлі на русскій» — і це все. Без розуміння сенсу, без духовної глибини.

Та зате московити навчилися імітувати слов’янськість і продавати її світу як власну.

І це працює: змінюються навіть політичні курси сусідніх слов’янських держав — не лише від «втоми від України», а через дію російської політики «слов’янської єдності».

УКРАЇНСЬКА ВІДМОВА від РУСІ

Парадоксально, але в самій Україні почався протилежний процес —
відхрещування від Русі.

Держава Русь у блогерських версіях визнається «вікінгським проектом».

Слов’яни — «дикі племена».

Етнічна самосвідомість — нібито відсутня.

Такі меседжі щодня лунають у «просунутих» українських ютубах.

А про те, щоб достукатись до інших словянських держав щодо нашої спорідненості — навіть мови нема.

Жодного навіть натяку такої роботи і контактів серед етнічних українців в сусідніх державах — так, як це робить та ж Угорщина в Украіні серед етнічних угорців.
Чи так, як для етнічних німців чи поляків з інших країн є різні пільгові програми навчання тощо в Німеччині і Польщі.

А Україні українці не потрібні — ні закордонні, ні свої, у межах держави.

ЧОМУ ТАК сталося?

Може тому, що в Україні українцями керують не слов’яни?

Бо слов’яни ж не мали би відмовлятися від власної історії, мови, коріння.

Нам пишуть:

«Правильно ви намагаєтесь достукатися до російськомовних у різних країнах.
А рабсія тим часом активно просуває слов’янські сайти, бо розуміє, що слов’янські мови взаємно зрозумілі.
Ми ж відштовхуємо всіх — і потім нарікаємо, що нас не чують».

ТО ЩО з НАМИ сталося?

Куди ми йдемо?
Хто ми?
І яку країну будуємо — для українців чи для тих, хто знову перепише нашу пам’ять?

Країну, що відмовляється від власного минулого,
чи ту, яка нарешті усвідомить себе спадкоємицею великої Русі — слов’янської, української, нашої?

Поки московити привласнюють нашу спадщину й успішно продають її світу, ми самі відрікаємося від неї — стираючи власну історичну ідентичність.

А відмова від Русі — це не лише втрата минулого,
це втрата самих себе.

Анатолій Герасимчук.
rus-ukraine.com.ua