Українська
English
Польський історик називає УПА найбільш контроверсійною організацією з усіх, які боролися за незалежність України
Опонувати Лукашу Адамському хотілося після майже кожної його фрази. Але тоді інтерв’ю перетворилося би на суперечку в стилі «Зеленський – Трамп» початку 2025-го. А це було б щонайменше непродуктивно. Хоча б тому, що Адамський – той, з ким ведуть діалог його українські колеги. Він – історик, політолог, громадський діяч, публіцист. Спеціалізується на питаннях Східної Європи, від 2016 року працює заступником директора Центру діалогу імені Юліуша Мєрошевського. Нещодавно Адамський видав книжку про «польську операцію НКВС» – у співавторстві з історикинею Яною Примаченко.
І все-таки для українців Адамський, мабуть, недостатньо проукраїнський. А для частини поляків, цілком можливо, недостатньо пропольський. Наш співрозмовник живе на дві столиці – він буває у Києві не рідше, ніж у Варшаві. І коли розмова торкається розв’язаної Росією війни, каже про ракети, які падають «і на мене також». Адамський живе у тому районі Києва, де незадовго до нашої зустрічі якраз був російський «приліт».
Перебування в одному човні завжди закладає добрий фундамент для порозуміння. У поляків ненависть до Росії не менша, аніж у нас. Тому й Адамський наголошує: навіть дуже несимпатичні українцям праві радикали з Польщі стоять на антиросійських позиціях. А коріння цього слід шукати у тих часах, коли Росія намагалася підкорити собі Польщу, знищити її національну ідентичність…
Та чи не поводила себе Польща так само і з Україною? Відповідь Лукаша Адамського: ні. Він аргументує у нашій розмові, чому перебування Галичини у складі Польського Королівства не було окупацією. Він погоджується із тим, що пізніша акція пацифікації польського керманича Юзефа Пілсудського була злочином. Злочином Адамський називає і операцію «Вісла», підкреслюючи, що він був скоєний тодішньою комуністичною Польщею у тандемі з СРСР.
Словом, інтерв’ю, з трудом, але й виявляє спільні точки дотику. За винятком, природно, теми Волині, того, що в українській історіографії називають «волинською трагедією», а у польській – «волинським злочином». Мова про події 1943 року, коли у цьому регіоні тривало взаємне винищення українців та поляків. Адамський, втім, наголошує: це Українська повстанська армія нападала, а поляки лише оборонялися. З цього й починається наша бесіда, далі – пряма мова історика Адамського.
Опонувати Лукашу Адамському хотілося після майже кожної його фрази. Але тоді інтерв’ю перетворилося би на суперечку в стилі «Зеленський – Трамп» початку 2025-го. А це було б щонайменше непродуктивно. Хоча б тому, що Адамський – той, з ким ведуть діалог його українські колеги. Він – історик, політолог, громадський діяч, публіцист. Спеціалізується на питаннях Східної Європи, від 2016 року працює заступником директора Центру діалогу імені Юліуша Мєрошевського. Нещодавно Адамський видав книжку про «польську операцію НКВС» – у співавторстві з історикинею Яною Примаченко.
І все-таки для українців Адамський, мабуть, недостатньо проукраїнський. А для частини поляків, цілком можливо, недостатньо пропольський. Наш співрозмовник живе на дві столиці – він буває у Києві не рідше, ніж у Варшаві. І коли розмова торкається розв’язаної Росією війни, каже про ракети, які падають «і на мене також». Адамський живе у тому районі Києва, де незадовго до нашої зустрічі якраз був російський «приліт».
Перебування в одному човні завжди закладає добрий фундамент для порозуміння. У поляків ненависть до Росії не менша, аніж у нас. Тому й Адамський наголошує: навіть дуже несимпатичні українцям праві радикали з Польщі стоять на антиросійських позиціях. А коріння цього слід шукати у тих часах, коли Росія намагалася підкорити собі Польщу, знищити її національну ідентичність…
Та чи не поводила себе Польща так само і з Україною? Відповідь Лукаша Адамського: ні. Він аргументує у нашій розмові, чому перебування Галичини у складі Польського Королівства не було окупацією. Він погоджується із тим, що пізніша акція пацифікації польського керманича Юзефа Пілсудського була злочином. Злочином Адамський називає і операцію «Вісла», підкреслюючи, що він був скоєний тодішньою комуністичною Польщею у тандемі з СРСР.
Словом, інтерв’ю, з трудом, але й виявляє спільні точки дотику. За винятком, природно, теми Волині, того, що в українській історіографії називають «волинською трагедією», а у польській – «волинським злочином». Мова про події 1943 року, коли у цьому регіоні тривало взаємне винищення українців та поляків. Адамський, втім, наголошує: це Українська повстанська армія нападала, а поляки лише оборонялися. З цього й починається наша бесіда, далі – пряма мова історика Адамського.
Польський історик називає УПА найбільш контроверсійною організацією з усіх, які боролися за незалежність України
Опонувати Лукашу Адамському хотілося після майже кожної його фрази. Але тоді інтерв’ю перетворилося би на суперечку в стилі «Зеленський – Трамп» початку 2025-го. А це було б щонайменше непродуктивно. Хоча б тому, що Адамський – той, з ким ведуть діалог його українські колеги. Він – історик, політолог, громадський діяч, публіцист. Спеціалізується на питаннях Східної Європи, від 2016 року працює заступником директора Центру діалогу імені Юліуша Мєрошевського. Нещодавно Адамський видав книжку про «польську операцію НКВС» – у співавторстві з історикинею Яною Примаченко.
І все-таки для українців Адамський, мабуть, недостатньо проукраїнський. А для частини поляків, цілком можливо, недостатньо пропольський. Наш співрозмовник живе на дві столиці – він буває у Києві не рідше, ніж у Варшаві. І коли розмова торкається розв’язаної Росією війни, каже про ракети, які падають «і на мене також». Адамський живе у тому районі Києва, де незадовго до нашої зустрічі якраз був російський «приліт».
Перебування в одному човні завжди закладає добрий фундамент для порозуміння. У поляків ненависть до Росії не менша, аніж у нас. Тому й Адамський наголошує: навіть дуже несимпатичні українцям праві радикали з Польщі стоять на антиросійських позиціях. А коріння цього слід шукати у тих часах, коли Росія намагалася підкорити собі Польщу, знищити її національну ідентичність…
Та чи не поводила себе Польща так само і з Україною? Відповідь Лукаша Адамського: ні. Він аргументує у нашій розмові, чому перебування Галичини у складі Польського Королівства не було окупацією. Він погоджується із тим, що пізніша акція пацифікації польського керманича Юзефа Пілсудського була злочином. Злочином Адамський називає і операцію «Вісла», підкреслюючи, що він був скоєний тодішньою комуністичною Польщею у тандемі з СРСР.
Словом, інтерв’ю, з трудом, але й виявляє спільні точки дотику. За винятком, природно, теми Волині, того, що в українській історіографії називають «волинською трагедією», а у польській – «волинським злочином». Мова про події 1943 року, коли у цьому регіоні тривало взаємне винищення українців та поляків. Адамський, втім, наголошує: це Українська повстанська армія нападала, а поляки лише оборонялися. З цього й починається наша бесіда, далі – пряма мова історика Адамського.
208переглядів