– Тут теж парадокс. Французька армія і Бундесвер виявилися значно слабшими, ніж очікували. Загалом на континенті реально протистояти Росії можуть лише ядерні держави – Франція та Велика Британія. Туреччина теж важлива: її армія велика, але ефективність залежить від того, чи діятиме вона як відповідальний член НАТО, чи спробує домінувати у Чорноморському регіоні.

Інші країни (Італія, скандинавські держави) теж потрібні, але їхній внесок радше тонізує НАТО, ніж забезпечує реальну військову потужність. Деякі члени НАТО мають мінімальні спроможності, але важливо, щоб усі говорили одним голосом і виступали єдиним фронтом. На жаль, і тут є проблеми з координацією та політичною волею.

– Як ви оцінюєте ситуацію щодо України у контексті зменшення американської присутності у Східній Європі? Наскільки це негативний для нас сценарій?Наскільки це негативно, зможе точно оцінити лише наше керівництво та Збройні сили, бо вони знають усю специфіку. Ззовні очевидно, що це погано, адже ослаблює безпеку ключових партнерів.– А як це вплине на програми підтримки, навчання чи логістику постачання? Наприклад, Румунія – один із ключових логістичних хабів, як і Польща.

– Виведення американських військ посилює тиск на самі країни, де вони були розташовані. Вони змушені витрачати більше власних коштів на безпеку, а отже, менше залишається на допомогу Україні. Це ускладнює використання цих країн як логістичних хабів. Окрім того, це сигнал для Путіна – стимул до більш агресивних дій. Тобто негативний ефект подвійний: логістичний і стратегічний.